Доля не вирок

Навколо лише порожнеча й туман,І пальці німіють від лютої стужі.Я твій загадковий,книжковий роман,Де рими поламані, сірі й суворі.Та раптом відчула цілункі у шию,Не привид, не тінь за тобою був я.Тебе обіймав, ніжним дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

Бо доля не вирок, а довга ріка,Що б’ється об скелі, шукаючи русло.І навіть коли твоя віра крихка,І в серці від розпачу стало затісно.І той, хто крізь лід зміг любов пронести,Хто впав, але встав, щоб іти до світанку.Той знайде свій берег, свої блокпости,

Де доля дарує життя без останку.

Я просто підняв щоб ти знову не впала,Де холодом дихали зраджені мрії.І знову в душі забриніла струна,В яку ти вже навіть не мала надії.І я не питав про минулі образи,Не важив твій біль на терЕзах провини.Я просто хотів, щоб ти знову відчула:

Життя це не тільки рубці по всьом тілі.

Бо доля не вирок, а довга ріка,Що б’ється об скелі, шукаючи русло.І навіть коли твоя віра крихка,І в серці від розпачу стало затісно.І той, хто крізь лід зміг любов пронести,Хто впав, але встав, щоб іти до світанку.Той знайде свій берег, свої блокпости,

Де доля дарує життя без останку.

Ти ніби в холодному морі тонула,Шукаючи берег де мрії твої.Я став твоїм спокоєм, тихою гаванню,Де вітер не рве твої зранені крила.У цьому безмежному, дикому плаванні, знайди себе справжню в квітучих подіях.Бо справжня любов не кохання звіту,Не риється в попелі спалених днів.

Вона як ковток

найчистішого світу,Що вирвав тебе із німих берегів.

Бо доля не вирок, а довга ріка,Що б’ється об скелі, шукаючи русло.І навіть коли твоя віра крихка,І в серці від розпачу стало затісно.І той, хто крізь лід зміг любов пронести,Хто впав, але встав, щоб іти до світанку.Той знайде свій берег, свої блокпости,

Де доля дарує життя без останку.

Ти просто тримайся. Без зайвих умов.Бо ти моє небо, мій зміст і причастя.

Там, де вмирала від болю любов,Ми разом будуємо стримане щастя.І сніг, що здавався смертельним вінцем,Розтанув від подиху, став лиш водою.

Він витер сльозу своїй теплий рукою,Шепнув: «Я заждався. Ходімо зі мною».

Бо доля не вирок, а довга ріка,Що б’ється об скелі, шукаючи русло.І навіть коли твоя віра крихка,І в серці від розпачу стало затісно.І той, хто крізь лід зміг любов пронести,Хто впав, але встав, щоб іти до світанку.Той знай