Злітай у висоти, де небо без меж

Злітай у висоти, де небо без меж,Де сонце цілує твої вільні плечі.Ти більше не рана, ти полум’я теж,що лагідно гріє в обіймах кохання.Бо там, за порогом старих сподівань,Чекає той берег, де спокій і тиша.Ти стала сильніша від власних вагань,Ти власну історію заново пишеш.

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

Коли це все буде, крізь світло і час,Відчуєш не стукіт, а серця весну.Хтось прийде не «майже», а саме для нас,Щоб віру тобі повернути палку .Злітай... але крила обпалені вщент,

І попіл надій опадає на груди.Ти знаєш: цей спокій лише інцидент,Затишшя.... і скажеш ти потім «не буде».

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

Бо кожна свобода — це присмак ножа,Це пустка, де вітер гуляє по хаті.Ти ніби жива, та німіє душа,

Бо «майже» навчило тебе не прощати.Ти вчишся мовчати, щоб крик не прорвав,Ті шви, що тримають змучене серце.

Він просто пішов, він тебе там чекав,І небо над світом навіки роздерте.

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

Застиг силует, на пероні самотнім,Де рейки ведуть у суцільну безодню.Ти спалена вщент, як старий заповіт, учора не було , сьогодні не стане.Лиш вітер терзає порожній перон,І дощ розмиває несказані фрази.Ти випила біль, отруту як сон,

Зіткавши життя із уламків образи.

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

[verse][instrumen

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

І небо мовчить, наче вимкнули звук,Лиш холод заліза під пальцем пульсує.Це фініш. Це край.Пустота тихий звук,

І пустка всередині більше не чує.І кроки твої — мов луна йде склу,та Б’ються об стіни німого вокзалу.

Ти знову вертаєш у власну імлу,Де кожна надія тебе розпинала.

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.

Ти кидаєш ключ у воду холодну,Бо дім, де чекала, тепер став чужий.Ціна за таку довгождану свободу Це Бути лиш мертвою серед живих.Не буде світанку. Лиш сірий димок,

Огорне лиш плечі, як траурна шаль.Ти стала для світу ніким і нічим, Застигла, мов камінь. Холодная сталь.

Ти раптом відчула: за спиною рух,Не привид, не тінь і не відгОмін болю.Це хтось, хто не словом, а дотиком рук,Зцілив твою змучену, скривджену волю.

І дощ переходить у крижаний сніг,Він білим саваном вкриває минуле.

Ти ніг не відчувши падаєш вниз,Бо серце, здається, нарешті заснуло.