Мені б туди...

А мені б гайнути десь геть із міста,

Кудись... туди, де людей немає,

Де повітря зимове: прозоре, чисте,

Де ні криків ворона, ні дзвінків не чекаю.

Подалі від усіх, кого я в цім світі знаю,

Від тих, хто вивів словом своїм на емоції,

Від тих людей, яких я зневажаю,

Хто вбивав очікування, ділячи на порції.

А мені б вирватися геть із свідомості,

Кудись, де листя з дерев опадає,

Де не ламає кістки від розлук невідомості,

Де нескінченною тиша лише буває.

Де грозове небо  прошиє грім зі зливами

І шторм змиває залишки пісочних фортець

З думок оглушливих, мов сніговими лавинами...

Де на край світу бігтиму я навпростець.