А мені б гайнути десь геть із міста,
Кудись... туди, де людей немає,
Де повітря зимове: прозоре, чисте,
Де ні криків ворона, ні дзвінків не чекаю.
Подалі від усіх, кого я в цім світі знаю,
Від тих, хто вивів словом своїм на емоції,
Від тих людей, яких я зневажаю,
Хто вбивав очікування, ділячи на порції.
А мені б вирватися геть із свідомості,
Кудись, де листя з дерев опадає,
Де не ламає кістки від розлук невідомості,
Де нескінченною тиша лише буває.
Де грозове небо прошиє грім зі зливами
І шторм змиває залишки пісочних фортець
З думок оглушливих, мов сніговими лавинами...
Де на край світу бігтиму я навпростець.