Чи любила вона грозу?
Про це важко чомусь сказати...
Вона просто любила ридати...
У той час... дощ ховав сльозу.
Громовиці глушили схлипи,
Що натужно їй рвали душу...
Життя тріпало її, мов грушу
Так, що чулися скрушні скрипи...
Він у долю її, наче грім
Увірвався, сховавши тузи
В рукаві... Й поцілунок грози
Душу їй, поміж справами, грів...
Він не знав, а вона не сказала,
Що до нього обійм не любила...
З ним вона відростила крила,
Бо він дуже хотів, щоб літала.