Громовиця

Чи любила вона грозу?

Про це важко чомусь сказати...

Вона просто любила ридати...

У той час... дощ ховав сльозу.

Громовиці глушили схлипи,

Що натужно їй рвали душу...

Життя тріпало її, мов грушу

Так, що чулися скрушні скрипи...

Він у долю її, наче грім

Увірвався, сховавши тузи

В рукаві... Й поцілунок грози

Душу їй, поміж справами, грів...

Він не знав, а вона не сказала,

Що до нього обійм не любила...

З ним вона відростила крила,

Бо він дуже хотів, щоб літала.