Ти більше не ждеш

Ти більше не ждеш, не шукаєш його,Втомилась від «майже» і слів не чекаєш.А люди проходять лишаючи слід, в душі не залишилось теплого взору.Лишаються тіні минулих образ,та в цій порожнечі початок свободи.Ти спалюєш болю остатки цих снів,і кажеш собі тихо,ніжно"злітай".

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.

Не треба ілюзій і масок носити,і доля залишила жити самій.В житті є багато розкрасок веселкі,

Де місця немає для смутку

на ній.Ти вчишся любити цей спокій і віру,Свій ранок із кавою, гарне кіно.

І світ цей, такий,він буває жорстокий,але він сміється,стучіться в вікно.

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.[ Guitar Solo]

Хто має лишитись, душа твоя прийме,Без стуку, без зайвих зусиль і вагань.А поки хай дихають груди на повну,І стихне минулого сльози страждань.Ти більше не ділиш ті частки на двох,Своє сокровенне «люблю» вже не скажеш.

Ти просиш у долі його повернути,очимапобачить ,до нього торкнутись.

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.

І раптом, коли не чекаєш, нікого,Коли просто п'єш свій пахучий жасмин,

Ти в комусь себе впізнаєш із знайомих,Він теж у цім світі сьогодні один.Той погляд, що каву солодшою робить,Той голос, що в пам’яті десь затихав.Це доля у двері так лагідно грюка,Хоч ти і не кликала, і навіть не ждала.

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.

[ver

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.

Там тиша вплітається в шелест тополі,І кожен пелюсток як згадка жива.

Ми йдемо крізь вечір, нескорені долі,Де вітер за нас вимовляє слова.Твій погляд торкається сонця й граніту,Де вічність спинилась на мить у траві. Цей шлях не кінець, а продовження віри,Де кава холоне, а пам'ять живе.

Жасминовий подих стає наче сповідь,І кава між нами —як міст через час.

Ти просто крокуєш по місту зі мною,Всміхаєшся небу й рядкам у вірші.І ось, перехрестя ти бачиш за рогом,Де місто вмивається в світле й сумне.Ти бачиш бруківку на цвинтар дорогу,

Де квіти нарешті його розквІтли.