Ми губимо моменти що справді дорогі

Інколи нам треба, брать паузу в житті,Чекаю я натхнення щоб написать вірші.Не в тишині знаходжусь ,як решта на війні,душа шукає спокою у власній глибені.Нехай слова застигнуть на білому листі,

Допоки світло правди не блисне у пітьмі.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шепіт вітра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен подих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

Замість пера залізо, замість паперу бруд,Та крізь вогонь і холод надіями живуть.Бо мир прийде не завтра, а в кожном він «живий»,Що шепотом несеться крізь гуркіт бойовий.Ціна життя відома без зайвих довгих фраз:Воно у тих, хто поруч, хто не лишає нас.І навіть під обстрілом, у глибині душі,Я напишу від себе найважчі ці вірші.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шепіт вітра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен подих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

Крізь дим і люту втому, крізь темряву ночей,Я бачу світло віри у тисячах очей.Ми вистоїмо, браття, бо правда то наш щит,І сонце ще осяє незламний наш світ.За тих, хто не вернувся, за тих, хто ще в строю,За кожну п'ядь земную, повернуту в бою.Немає місця страху, коли горить мета:Щоб вільна і щаслива країна в нас була.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шепіт вітра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен подих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

І як той пахне порох і як мовчить трава,коли від влучних кабів здригається земля.Та ми ж стоїмо міцно, за кроком іде крок,Бо кожен наш світанок — це витримки урок.Настане день розплати, затихне гуркіт битв,

Здійсняться побажання щоб здох русі антихрист.І там,де були рани,заколоситься жито, бо ми навчились гідно з теплом в душі любити.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шепіт вітра у дикій вишині, в окоп

Інколи нам треба, брать паузу в житті,Чекаю я натхнення щоби створить вірші.Не в тишині знаходжусь ,як решта на війні,душа шукає спокою у власній глибині.Нехай слова застигнуть на білому листі,

Допоки світло правди не блисне у пітьмі.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен пОдих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

Замість пера залізо, замість паперу бруд,Та крізь вогонь і холод надіями живуть.Бо мир прийде не завтра, а в кожном він «живий»,Що шэпотом несеться крізь гуркіт бойовий.Ціна життя відома без зайвих довгих фраз:Воно у тих, хто поруч, хто не лишає нас.І навіть під обстрілом, у глибині душі,Я напишу від себе найважчі ці вірші.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен пОдих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

Крізь дим і люту втому, крізь темряву ночей,Я бачу світло віри у тисячах очей.Ми вистоїмо, браття, бо правда то наш щит,І сонце ще осяє незламний наш світ.За тих, хто не вернувся, за тих, хто ще в строю,За кожну п'ядь земную, повернуту в бою.Немає місця страху, коли горить мета:Щоб вільна і щаслива країна в нас була.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен пОдих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

І як той пахне порох і як мовчить трава,коли від влучних кАбів здригається земля.Та ми ж стоїмо міцно, за кроком іде крок,Бо кожен наш світанок — це витримки урок.Настане день розплати, затихне гуркіт битв,

Здійсняться побажання щоб здох русІ антихрист.І там,де були рани,заколоситься жито, бо ми навчились гідно з теплом в душі любити.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окоп

Крізь дим і люту втому, крізь темряву ночей,Я бачу світло віри у тисячах очей.Ми вистоїмо, браття, бо правда то наш щит,І сонце ще осяє незламний наш світ.За тих, хто не вернувся, за тих, хто ще в строю,За кожну п'ядь земную, повернуту в бою.Немає місця страху, коли горить мета:Щоб вільна і щаслива країна в нас була.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен пОдих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.

І як той пахне порох і як мовчить трава,коли від влучних кАбів здригається земля.Та ми ж стоїмо міцно, за кроком іде крок,Бо кожен наш світанок — це витримки урок.Настане день розплати, затихне гуркіт битв,

Здійсняться побажання щоб здох русІ антихрист.І там,де були рани,заколоситься жито, бо ми навчились гідно з теплом в душі любити.

Майбутнє враз не стане, у вічній метушні,Ми губимо моменти, що справді дорогі.

Почути шЭпіт вІтра у дикій вишині, в окопах геть не зручно тут істини прості.Тут кожен пОдих важить, як золото в руках,І доля застигає бо переляк в очах. Та саме тут, де небо тримаєм на плечах,Ми бачимо майбутнє у стомлених очах.