Закоханий дощ

Він біг по будинках, невтішний і босий,

Розбризкував сірість у вікна чужі.Та раптом спинився не грішний, сміливий,На самім краєчку твоєї душі.Він бачив мільйони облич й парасоль,

Стікав по вітринах, ховався в садах.Та тільки твій погляд,сьогодні побачив,

Розтанув сльозою на сизих хмаркАх.

Він більше не хоче вертатись до неба,Де холодно й порожньо в синій імлі.Йому над усе лише буть біля тебе,

Розбившись на щастя об камені тлі.Він вивчив напам'ять твій сміх і ходу,

Вплітався у ранки туманом густим.Він пив твою втому, мов чистую воду,і був лиш для тебе солодким дощем.

Він став не дощем, а став твоїй тінню,Торкався плечей крізь легке полотно.І падав на коси сріблястим промінням,

Хоч сонце сховалось за хмари давно.Дощ цілував твої ніжні долоні,Шепоче у шибку таємні вірші.І гасли у небі яскраві простори,

коли дощ в калюжах губив всі ключі.

Він більше не хоче вертатись до неба,Де холодно й порожньо в синій імлі.Йому над усе лише буть біля тебе,

Розбившись на щастя об камені тлі.Він вивчив напам'ять твій сміх і ходу,

Вплітався у ранки туманом густим.Він пив твою втому, мов чистую воду,і був лиш для тебе солодким дощем.

Коли ти мовчала він бився об скло,Благав зрозуміти бо ніс прохолоду.Йому було мало... Йому було мало!

Лиш бути водою, бо в неї тепло.Він мріяв про руки земні та гарячі,Щоб просто торкнутись її до плечей.

Він бачив її в кожном сні, марив нею, Шукав її погляд в сузір’ях очей.

Він більше не хоче вертатись до неба,Де холодно й порожньо в синій імлі.Йому над усе лише буть біля тебе,

Розбившись на щастя об камені тлі.Він вивчив напам'ять твій сміх і ходу,

Вплітався у ранки туманом густим.Він пив твою втому, мов чистую воду,і був лиш для тебе солодким дощем.

Та небо ревниве. Воно не прощає,хто зраджує хмарам заради земних.

«Повернешся зараз !» громом кричало,і блискавки миттю у стіни твої.Він знав: якщо лИшиться стане прозорим,

Зникне в долонях, роз розтане як дим.Але він обрав залишитися морем,а не лишатися в небі святим.

Він більше не хоче вертатись до неба,Де холодно й порожньо в синій імлі.Йому над усе лише буть біля тебе,

Розбившись на щастя об камені тлі.Він вивчив напам'ять твій сміх і ходу,

Вплітався у ранки туманом густим.Він пив твою втому, мов чистую воду,і був