Це ніч без назв

За склом стіна із кришталевих сліз,А в домі тиша, простір і розмова.

Танцює вогник, що в серця заліз,І кожна мить немов причастя слово.Горять

свічки,лавандове повітря,

Де дотик кожен — наче спалах світла.Любов твоя в мені наскрізь розквітла,

Злились в одне: і видих, і прибій.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнавал,Де ти моя душа, а я збудую крила.

Твій шепіт в губи вогнянА печаль,Мій стогін в відповідь — немов палке зізнання.У ліжку тішимось розіп’яті на шовках,В полоні спраги, дикого бажання.Нехай іде цей нескінченний дощ в пітьмі,Він тільки ближче нас зближає.Під парасолькою з тобою стоїмо,Весь світ сьогодні в дотику руці.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнавал,Де ти моя душа, а я збудую крила.

Мигтять вогні, зливаються в одне,Гарячий віск стікає, як причастя.Все зайве, все буденне і сумне,Змиває дощ лишає тільки щастя.

В твоїх долонях літо і тепло,В твоїх думках твого дихання стогін.І як би сильно дощ у шибку не стучав,Ми чуємо лише серцевий трепет.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнавал,Де ти моя душа, а я збудую крила.

Я п’ю твій жар, немов солодкий гріх,Це ніч без назв, без часу і без меж.

В цю ніч немає заборон святих —Ти в кожнім моїм подиху живеш.Хай небо плаче, ми в своїм раю,де

кожен жест — відвертість і молитва.Ми тонемо в полоні тишини,Нам не заснути й небо не насниться.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнава

Я п’ю твій жар, немов солодкий гріх,Це ніч без назв, без часу і без меж.

В цю ніч немає заборон святих —Ти в кожнім моїм подиху живеш.Хай небо плаче, ми в своїм раю,де

кожен жест — відвертість і молитва.Ми тонемо в полоні тишини,Нам не заснути й небо не насниться.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнавал,Де ти моя душа, а я збудую крила.

Ми — дві стихії в затишку кімнат,Де дощ на склі малює дивні знаки.Твій шепіт найсолодший аромат,Що квітне серед ночі, мов ці маки.Замри... Відчуй, як тане самота,

Коли вуста торкаються до скроні.Ця ніжність невагома і свята,Горить вогнем у лагідних долонях.

Хай вітер б’ється, наче птах у скло,Ми заплелися в спільне сновидіння.Нам вистачить того, що відбулось,В тіснОму колі світла і тяжіння.Вже гаснуть свічі, та не гасне пал,Ми в цій пітьмі — самі собі світила.Цей дощ для нас небесний карнавал,Де ти моя душа, а я збудую крила.