Напас ... ху, затягнувся й зник,
Наче всі проблеми десь упали в крик.
Світ на паузі, я мовчки горю,
Бо у цьому диму я знову живу.
Пох на думки, пох на закон,
Тут не рай — це бетон і вікон.
Вулиці знають, хто чим дише,
А я на вайбі, і мені вже не стидно.
Напас ... ху, в легені як шовк,
В голові шумить, серце мов вовк.
Цей дим мій дім, мій гнів, мій стиль,
Напас — ху, поки світ не зник.
Не святі тут — в кожного свій гріх,
Але цей напас — мов правдивий штрих.
Не для хайпу, не для лайків в сітці,
А щоб вижить, коли тріщить під п’ятки.
Скільки раз палив — не злічити вже,
Але кожен дим — то як шепіт меж.
Пам’ятаю всіх, хто з нами горів,
І тих, кого забрав цей безжальний світ.
Напас ... ху, в легені як шовк,
В голові шумить, серце мов вовк.
Цей дим мій дім, мій гнів, мій стиль,
Напас — ху, поки світ не зник.
Знову затяг, закрив очі й впав,
Мир у голові, хай за спиною шквал.
Я не ідеальний — я такий як є,
Напас ... ху, і в мені він живе.