Всі тут, типу, герої, но в живих — одиниці.
Бо герой, як правило, в труні, або в реанімації.
А я? Я стою, курю, знов той пісок під ногами,
І думаю: бля, а може, краще вже було б з пацанами?
Дивлюсь я на цей пісок —
і шось доходить, та вже нахуй пізно.
То було, як знак —
як тихе пророче "вйобуй звідси".
Тоді я мовчки стояв і дивився,
Серце вгризлося, ніби в лід.
Багатьох з тих часів вже нема —
і, блять, я їх більше не стріну в житті.
Але, прикинь, я ще радію —
бо хоч вони вже не бачать цього сраного світу.
Та хуй з ним, може я ще подихаю трохи,
Може ще побачу, як сонце гасне по-троху.
Може колись хтось згадає і скаже:
Був такий дурень, жив, боровся… і не втік навіть.