Вйо

Всі тут, типу, герої, но в живих — одиниці.

Бо герой, як правило, в труні, або в реанімації.

А я? Я стою, курю, знов той пісок під ногами,

І думаю: бля, а може, краще вже було б з пацанами?

Дивлюсь я на цей пісок —

і шось доходить, та вже нахуй пізно.

То було, як знак —

як тихе пророче "вйобуй звідси".

Тоді я мовчки стояв і дивився,

Серце вгризлося, ніби в лід.

Багатьох з тих часів вже нема —

і, блять, я їх більше не стріну в житті.

Але, прикинь, я ще радію —

бо хоч вони вже не бачать цього сраного світу.

Та хуй з ним, може я ще подихаю трохи,

Може ще побачу, як сонце гасне по-троху.

Може колись хтось згадає і скаже:

Був такий дурень, жив, боровся… і не втік навіть.