Юрківка

Його звуть Янкі, не з фільмів, не з казок —

Черкаський палій, він кидає вогонь в ритм крок.

Не герой, не святий, не солдат із плакатів —

Просто хтось підпалив… і зник серед хатів.

Напроти двору Філософа — іде дим,

Стан з ББС 118 — з криком: "Що за хрін?!"

А Лоза, навідник, у приціл дивився,

Та коли вогонь пішов — трохи й сам здивився.

— Янкі, ти що, блядь?! — кричить Філософ в крик,

— Це ж мій город, курва мать, а не якийсь пікнік!

— Та я ж просто хотів щоб комарі не кусали,

І трохи — для настрою, бо нас заєбали.

Паляє очерет, як лють по штабах —

Іскри в небі, як міни — у підсвідомих снах.

Сміх через злість, вогонь — то мій стиль,

Черкащина рулить, я вогняний профіль.

Лоза з мінометом вже хотів дати залп,

Та зупинився, бо Янкі — не ворог, а брат.

Просто трохи з вогнем — і трохи без гальм,

Просто світ цей горить, і ми в ньому — клан.

Філософ задумався: “Може, в цьому суть?

Що не все контролю, хай хоч поле згорить…”

Стан викинув лопату — “Йопта, нехай,

Хоч дим в об’єктив — буде контент вайб.”

І сміються всі троє, хоч раніше кричали,

Бо хто з вогнем не грався — той не з наших кварталів.

А Янкі стоїть — мов той дух у пітьмі,

І ховає запальничку в кишені своїй.

Він не герой, не поет, не боєць і не пан,

Просто хтось, хто з дитинства палив бур’ян.

І вогонь той ішов, мов би в серці біль,

Це Черкаський палій — наш Янкі, наш стиль.