Його звуть Янкі, не з фільмів, не з казок —
Черкаський палій, він кидає вогонь в ритм крок.
Не герой, не святий, не солдат із плакатів —
Просто хтось підпалив… і зник серед хатів.
Напроти двору Філософа — іде дим,
Стан з ББС 118 — з криком: "Що за хрін?!"
А Лоза, навідник, у приціл дивився,
Та коли вогонь пішов — трохи й сам здивився.
— Янкі, ти що, блядь?! — кричить Філософ в крик,
— Це ж мій город, курва мать, а не якийсь пікнік!
— Та я ж просто хотів щоб комарі не кусали,
І трохи — для настрою, бо нас заєбали.
Паляє очерет, як лють по штабах —
Іскри в небі, як міни — у підсвідомих снах.
Сміх через злість, вогонь — то мій стиль,
Черкащина рулить, я вогняний профіль.
Лоза з мінометом вже хотів дати залп,
Та зупинився, бо Янкі — не ворог, а брат.
Просто трохи з вогнем — і трохи без гальм,
Просто світ цей горить, і ми в ньому — клан.
Філософ задумався: “Може, в цьому суть?
Що не все контролю, хай хоч поле згорить…”
Стан викинув лопату — “Йопта, нехай,
Хоч дим в об’єктив — буде контент вайб.”
І сміються всі троє, хоч раніше кричали,
Бо хто з вогнем не грався — той не з наших кварталів.
А Янкі стоїть — мов той дух у пітьмі,
І ховає запальничку в кишені своїй.
Він не герой, не поет, не боєць і не пан,
Просто хтось, хто з дитинства палив бур’ян.
І вогонь той ішов, мов би в серці біль,
Це Черкаський палій — наш Янкі, наш стиль.