Я тебе вимовляв по склдах

Я тебе, наче драму писав,

І вигАдував різні сюжети.

Я і досі твої небеса,Ну, а ти лиш далека планета.

Прилечу я до тебе крізь сни,де немає обману й жалю.Там, де ми будем лишу удвох І скажу, як тебя я кохаю.

Я тебе , наче книгу вивчав,

Між рядками блукаючи легко.Я тебе як поему читав хоч не люблю римовані сцени.Я тебе вимовляв по складах,Хоч неправильно нАголос ставив.З перших літер тебе розгадав,І зіграв, як найкращу виставу.

Рано вранці я тихо крадусь, буду довго тебе катувати.

Твого тіла легенько торкнусь, обірву ніжний сон,досі спати!!! Буду в вушко тихенько шептати, та розбуджу смачним поцілунком.Кожен подих він в тебе гарячий ,кожен рух мій цілунком

віддячить.

Я тебе , наче книгу вивчав,

Між рядками блукаючи легко.Я тебе як поему читав хоч не люблю римовані сцени.Я тебе вимовляв по складах,Хоч неправильно нАголос ставив.З перших літер тебе розгадав,І зіграв, як найкращу виставу.

Закохана дівчина мріє про диво, живе із надії у завтрашній день. Вона уявляє спільне щасливе, чекає на зустріч зі мной кожен день.Вона збереже кожен погляд і слово, як тихий відлунок весняних пісень.Щоб знову і знову, так щиро й раптово,

Розсіяти смуток і зоряну тінь.

Я тебе , наче книгу вивчав,

Між рядками блукаючи легко.Я тебе як поему читав хоч не люблю римовані сцени.Я тебе вимовляв по складах,Хоч неправильно нАголос ставив.З перших літер тебе розгадав,І зіграв, як найкращу виставу.

Вона відчуває твій подих на шкірі,як трепетний дотик, що кличе у вись.В обіймах, де пристрасть у власному мирі,збирає докупи все те, що колись...В очах її сяє майбутнього світло,де ми нерозлучні, де ми як одне.

І серце її, мов троянда, розквітло,бо вірить, що щастя її не мине.

Я тебе , наче книгу вивчав,

Між рядками блукаючи легко.Я тебе як поему читав хоч не люблю римовані сцени.Я тебе вимовляв по складах,Хоч неправильно нАголос ставив.З перших літер тебе розгадав,І зіграв, як найкращу виставу.