У тишини є музика своя

У тишини є музика своя. Як вітер у степу траву хитає, Коли і сонце, й небо , і земля Веселу пісню в унісон співають.Але солодша музика стає,Коли рука торкається зап’ястя,І дихання гаряче і палке

передчуття дарує нам безмежне щастя.

У тишини є музика своя! Послухай тишину! Вона довкола. У вітрі , в шелесті дерев, В дощу, У квітах, чи в палкім коханні. Вона в тремтінні збуджений душі,

У пальцях, що виводять ніжні знаки.Коли на розпашілому плечі,лишають

губи пурпурові маки.

У тишини є музика своя,Там, де вуста шукають забуття.

Коли хмарини поспішають в небі,Де кожен подих — наче тиха сповідь.Лунають співи жайвора красиві,Ми пишемо симфонію життя. Послухай тишину в душі у себе, Яку лиш тіло тілу розповість.

У тишини є музика своя! Послухай тишину! Вона довкола. У вітрі , в шелесті дерев, В дощу, У квітах, чи в палкім коханні. Вона в тремтінні збуджений душі,

У пальцях, що виводять ніжні знаки.Коли на розпашілому плечі,лишають

губи пурпурові маки.

У тишини є музика своя,

Шовк шкіри відгукнеться на вогонь.Чи ностальгія серце огортає,Зітхання перерве німу хвилину.Послухай пісню, що вона співає, У лабіринті сплетених долонь.Коли радієш будь-якій погоді,

Ми впадемО у пристрасний вогонь.

У тишини є музика своя! Послухай тишину! Вона довкола. У вітрі , в шелесті дерев, В дощу, У квітах, чи в палкім коханні. Вона в тремтінні збуджений душі,

У пальцях, що виводять ніжні знаки.Коли на розпашілому плечі,лишають

губи пурпурові маки.

У тишини є музика своя…

Послухай тишину! І зрозумієш.У кожного свої відтінки мови,Вони звабливі, ніжні, кольорові,чи зможеш ти їх розпізнати.Лиш ти і я… і тиша між тілáми,Що голосніша за весняний грім.

Ми пишемо цей вірш жаги устами,Згораючи у небі золотим.

У тишини є музика своя! Послухай тишину! Вона довкола. У вітрі , в шелесті дерев, В дощу, У квітах, чи в палкім коханні. Вона в тремтінні збуджений душі,

У пальцях, що виводять ніжні знаки.Коли на розпашілому плечі,лишають

губи пурпурові маки.