Ми кроками міряєм простір віршами

А Як ти любиш знає тільки вітер, у дотиках до сонця у волоссі.Коли торкаються до ніжних квітів роси,коли

те почуття торкається до неба.Летить крізь темряву і відрікається від світу стоголосся.Закохане в твою блакить,Палке і справжнє,Як те сонце у твоїм волоссі.

Ми крОками міряєм простір віршами,Де час розчиняється в подиху снів.Ніхто не збагне тих невидимих знаків,Що серце читає без жодних причин,Бо світ розпадеться на безліч жахіття,А ми — нерозривні, як світло і тінь.Сховаємо вечір в долоні несміло,Де погляд як сонце, а подих як тинь.

Сховай свою печаль від всіх,Не кожний вміє співчувати.Хоч як не гірко, це не гріх,Бо важко біль чужий сприймати. І маєш все сама пройти,Щоб подолати біль нестерпний.

І знову сили віднайти,І людям усміхатись тепло.

Не звинувачуючи тих людей,їх так багато в цілім світі,змирися з цим і так живи.

Ми крОками міряєм простір віршами,Де час розчиняється в подиху снів.Ніхто не збагне тих невидимих знаків,Що серце читає без жодних причин,Бо світ розпадеться на безліч жахіття,А ми — нерозривні, як світло і тінь.Сховаємо вечір в долоні несміло,Де погляд як сонце, а подих як тинь.

Коли вуста німіють від краси,А серце б’ється в такт нічній молитві.Крізь мерехтіння воскових вогнів,Де тіні на тобі ведуть розмову.Ми тонемо в солодкій глибині,

Втрачаючи і стриманість, і мову.Той аромат сандалу терпкі є думки,п'янить сильніше, ніж вино у келих.

Твій шовковий халат до нього один крок,Що відділяє від вершин небесних.

Ми крОками міряєм простір віршами,Де час розчиняється в подиху снів.Ніхто не збагне тих невидимих знаків,Що серце читає без жодних причин,Бо світ розпадеться на безліч жахіття,А ми — нерозривні, як світло і тінь.Сховаємо вечір в долоні несміло,Де погляд як сонце, а подих як тинь.

Між пальцями іскри, мов зорі над нами,І тиша говорить гучніше за грім,Ми пишемо всесвіт палкими словами,віддавши

серця у полон почуттів.Хай час зупиниться, мов птах на льоту,В полоні очей, де немає межі.Ми ділимо світ і оцю самоту,Що тане сніжинкою в нашій душі.

Лиш крок — і торкнемося справжніх чудес,Цей зоряний простір до втомлених ніг.

Ми крОками міряєм простір віршами,Де час розчиняється в подиху снів.Ніхто не збагне тих невидимих знаків,Що серце читає без жодних причин,Бо світ розпадеться на безліч жахіття,А ми — нерозривні, як світло і тінь.Сховаємо вечір в долоні нес