Загадково таємниче

Ніч...Все стихло.,Всі навколо сплять.В небі зорі осяйні горять,Місяць заглядає у вікно.Наче в кадрі гарного кіно.Мрійливий промінь сріблом гра у ліжку,Розсипає казку на стіні.Душа від спокою з тобою завмирає,

У світі снів, де тільки я і ти.

Глянув  загадково,таємниче…Вона мене до себе кличе?В дивну казку, що не має слів…Ту, яку побачиш серед  снів.І здається нам, що човен пливе,До країни чарівних див.Десь там казка на мене жде,Серед зоряних тихих нив.

Місяць в вікна дивиться з гори,Плине в небі, наче  у човні.Казка проситься до тебе в сни.Шепоче місяць

все:-  Засни, засни…Ніч тиха, зоряна, сповнена згадками мрій,Таємниць, що ховає пітьма.Світла стрічка сріблястий струмок пролягає аж до вікна.

Глянув  загадково,таємниче… Вона мене до себе кличе?В дивну казку, що не має слів…Ту, яку побачиш серед  снів.І здається нам, що човен пливе,До країни чарівних див.Десь там казка на мене жде,Серед зоряних тихих нив.

У минуле кличе і манить,

Де  згубила чарівні ключі.

Всі дива що з'являються на ніч! Всіх опівночі не повернуть.Як чарівні часи  не забути…Та в полоні посріблених хмар,Де реальність тане в тумані.

Тіло прагне нових відчуттів,

Ще не звіданих казкою миті.

Глянув  загадково,таємниче… Вона мене до себе кличе?В дивну казку, що не має слів…Ту, яку побачиш серед  снів.І здається нам, що човен пливе,До країни чарівних див.Десь там казка на мене жде,Серед зоряних тихих нив.

Кожен дотик —це спогад, ожив,Кожен подих — твій спалах вустами.Ти мій гріх,ой та ні, мій прилив,Що долає в минулому страхи.Нехай ніч нам шепоче минуле,Ми ж напишем власну цю мить,

Де бажання стигле, мов вишня,В наших жилах полум'ям горить.

Глянув  загадково,таємниче…Вона мене до себе кличе?В дивну казку, що не має слів…Ту, яку побачиш серед  снів.І здається нам, що човен пливе,До країни чарівних див.Десь там казка на мене жде,Серед зоряних тихих нив.