Порожні очі

Че́твертий рік повзе́ війна́,

Немо́в бездо́нна сі́рість дня.

І ко́жен ра́нок, ко́жна ніч

Стаю́ть важки́ми, на́че мла.

Набри́дли я́ми та транше́ї,

Де га́снуть мрі́ї молоді́.

Набри́дли мо́крі бліндажі́,

Де хо́лод спить у темноті́.

Набридли́й за́пах від поже́ж,

Гірки́й, мов со́тні да́вніх вте́ч.

Порохови́й осі́в туман

На се́рці, що втоми́лось тлі́ть.

І дро́ни ви́ють день і ніч,

Від них ніку́ди не втече́ш.

А гу́ркіт ви́бухів здаля́

Вже став части́ною життя́.

У мої́х оча́х — душа́ пуста́,

У мої́х оча́х — німа́ пітьма́.

Я давно́ вже став ніки́м

Сере́д зга́рищ і моги́л.

Я не живу́ — я про́сто ті́нь,

Що бро́дить між розби́тих стін.

І лиш одна́ жива́ мета́ —

Коли́сь поверну́тися додо́му!

Нема́є ра́дості давно́,

Нема́є ві́ри у тепло́.

Лише́ байду́жість, мов зима́,

Всере́дині мене́ жива́.

І ко́жен день, схожий навчора́,

І ко́жна ніч несе́ вто́му.

Я вже не мрі́ю про дива́,

Я про́сто хо́чу бу́ти вдо́ма.

Засну́ти мі́цно до рання́,

Не чу́ти гу́ркоту здаля́.

Без стра́ху, що прийде́ біда́,

Без сме́рті, що чека́ щодня́.

У мої́х оча́х — душа́ пуста́,

У мої́х оча́х — німа́ пітьма́.

Я давно́ вже став ніки́м

Сере́д зга́рищ і моги́л.

Я не живу́ — я про́сто ті́нь,

Що бро́дить між розби́тих стін.

І лиш одна́ жива́ мета́ —

Коли́сь поверну́тися додо́му!

Та найважчи́й тягар не дим,

Не ви́бухи над по́лем злим.

А ті, хто по́руч шлях трима́в,

Та назавжди́ у ві́чність впав.

Коли́сь смія́лись край вогню́,

Діли́ли вто́му і журбу́.

Тепе́р лиш спо́гад і жалі́,

Та біль, що но́сиш у собі́.

Я пам'ята́ю їхні обличчя́,

Їх голоси́ сере́д ноче́й.

Вони́ не зни́кли безслі́ду,

Живу́ть у па́м'яті мої́й.

У мої́х оча́х — душа́ пуста́,

У мої́х оча́х — німа́ пітьма́.

Я давно́ вже став ніки́м

Сере́д зга́рищ і моги́л.

Я не живу́ — я про́сто ті́нь,

Що бро́дить між розби́тих стін.

Та крізь роки́ і крізь війну́

Я па́м'ять їхню пронесу́.

Їхні моги́ли — в чорні́й землі́,

Їхні імена́ — в мої́й душі́.

І по́ки се́рце б'є́ться в гру́дях,

Вони́ живу́ть у мої́х ду́мах.

Вони́ не зни́кли у пітьмі́,

Вони́ живу́ть в мої́й журбі́.

У спога́дах, думка́х і снах,

У ко́жнім кро́ці, у слова́х.

Та знов світанок. Зно́ву дим.

І світ здає́ться неживи́м.

А в дзе́ркалі мої́х зіни́ць

Не лють.

Не страх.

Не крик.

Лише́ — пуста́ душа́.

І дім,

Що сни́ться.

Ко́жну ніч...