Крик війни

Сонце не сходить, воно тліє.

Дрони в небі, як собаки, виють.

Ґармати б’ють без ладу,

Щоби ми не спали.

Я втомився... Але стою!.

Ми в окопах, де сніг і бруд,

де вода замерзає в Ґрудь.

Кожен день — одна й та сама річ:

ти або стріляєш, або мовчиш.

Я не думаю, що буде далі,

нема «потім», нема «коли».

Є позиція. Є рубіж.

І є ті, хто не пройдуть.

Ми тримаєм. І все.

Ми тримаєм. І все.

Вони йдуть — ми стріляєм без жалю.

Ми тримаєм. І все.

Ми тримаєм. І все.

Вони йдуть — ми стріляєм без жалю.

Так день за днем. Так рік за роком!.

Загарбники йдуть — не вертають.

Імен не треба, ми знаєм.

Кожен метр цієї землі —

чужа смерть і наша мста.

Коли дрони виють в небі,

я лежу і чую, як серце б’є.

Це означає — я ще тут.

І я ще можу відповідь дати.

Ми тримаєм. І все.

Ми тримаєм. І все.

Поки є вогонь.

Ми тримаєм. І все.

Ми тримаєм. І все.

Поки є вогонь.

Ми втомились.

Але стоїмо!...

Я десантник України.

Просто тримаю край.

Поки можу. Поки живий.

Бо ніхто крім нас...

Ми тримаєм. І все.

Ми тримаєм. І все.

Бо ніхто крім нас!...