Ти і твоя двієчка

Сірий світанок, розбитий бліндаж,

Небо реве, наче лютий форсаж.

Година на сон — і тривога знов,

Тут навіть тиша просякнута в кров.

Бруд на долонях, мерзлота у ногах,

Дні пролітають на нервах і швах.

Очі червоні, мов трасер вночі,

Та ніхто тут не схилить плечі.

Знову “накати”, знову вогóнь,

Хрип по рації: “Брате, вогóнь вогóнь.”

Ми вже звикали дивитись на смерть,

Та не звикли роботу лишати ущéрть.

Гупає небо,

Сиплеться глина.

Серце працює, мов стара машина.

Кожен наш день — мов останній бій,

Та ми стоїмо, бо за нами наш дім.

ТРИМАЙ! ТРИМАЙ!

Поки живий — не згасай!

Лють по окопах тече —

НАС НЕ ПЕЧЕ!

Грім! Земля! Дим!

Ми до кінця устоїм!

Тут твоя правда проста —

ТИ І ТВОЯ ДВІ́ЄЧКА!

Втомлені лиця, холодний метал,

Кожен із нас вже міцнішим тут став.

Тут або витримаєш лютий прес,

Або без останку розсиплеся весь.

Сиплють “гради”, палає посад,

Ми відбиваєм накати підряд.

Кожен наш вихід — мов крок у грозу,

Ми тут тримаєм сталеву межу.

Піт перемішаний з порохом й злом,

Ми не питаєм, що буде потом.

Є тільки сектор, побратими і бій,

І автомат, що дихає в стрій.

Темна ніч.

Червоний схід.

Серце ба́хкає, мов дикий динаміт.

Поки у грудях лишається сил —

Ми не віддамо ні стін, ні могил.

ТРИМАЙ! ТРИМАЙ!

Поки живий — не згасай!

Лють по окопах тече —

НАС НЕ ПЕЧЕ!

Грім! Земля! Дим!

Ми до кінця устоїм!

Тут твоя правда проста —

ТИ І ТВОЯ ДВІ́ЄЧКА!