Любов нас поєднає

Не заходь в мою душу із галасом лютих промов,Там лиш тиша і спокій, прошу, не поруш того раю.В ньому – вічність, безмежжя, ота безкорисна любов,Без якої насправді нічого на світі немає…Зайду босим, відчую, під собою поріг,Хай одежа спаде, наче зайва,обтяжлива мова.Ти розкриєш свій світ, щоб я впасти у нього не зміг,

Де панує не звук, а жага — мовчазна і раптова.

Хтось, прочитавши, бачить в тім розраду,У кожного історія своя.В житті всьому давати треба раду,Моя душа для тебе розцвіла .Радіє сонечку і небу, що синіє,

Любов одна всіх об’єднати завжди вміє.Я впущу твої руки туди, де пульсує жевріє життя,Де під шкірою б’ється гаряча, нестримна стихія.

Кожен дотик твій — це солодке, п’янке відкриття,

Від якого німіє душа і свідомість маліє.

Бо усе що без тебе змертвіла, замерзла земля,

На якій не зростає ні віра, ні крапля надії,То ж, як йтимеш сердита, не ки́дай штики надарма́,Нищівними повір, можуть стати оці твої дії…

Ми потонемо в млості, у сплетінні гАрячих тіл,Де любов розквітає вологим і терпким суцвіттям.Пий мій спокій, як мед, поки пристрасті дикої пил,Нас несе в невагомість крізь простір і всесвіт століття.

Хтось, прочитавши, бачить в тім розраду,У кожного історія своя.В житті всьому давати треба раду,Моя душа для тебе розцвіла .Радіє сонечку і небу, що синіє,

Любов одна всіх об’єднати завжди вміє.Я впущу твої руки туди, де пульсує жевріє життя,Де під шкірою б’ється гаряча, нестримна стихія.

Кожен дотик твій — це солодке, п’янке відкриття,

Від якого німіє душа і свідомість маліє.

Не заходь в мою душу із брудом ненависних слів,

Що завжди настигають зненацька, неначе стихія,

Ти не знаєш, як здатен спотворити, знищити гнів.

Той мурований храм, без якого душа сиротіє…Не топчи мовчки квіти, що ледве розквітли в душі,

Не руйнуй ту довіру, яку я так довго плекав.Залишайся за межами тих, хто образою дише,Хто у власній гордині себе назавжди розгубив.

Хтось, прочитавши, бачить в тім розраду,У кожного історія своя.В житті всьому давати треба раду,Моя душа для тебе розцвіла .Радіє сонечку і небу, що синіє,

Любов одна всіх об’єднати завжди вміє.Я впущу твої руки туди, де пульсує жевріє життя,Де під шкірою б’ється гаряча, нестримна стихія.

Кожен дотик твій — це солодке, п’янке відкриття,

Від якого німіє душа і свідомість маліє.