У лабіринтах поглядів

У лабіринтах поглядів і слів,Де тиша дихає так трепетно і спрагло.Ми пишемо цей дивний спільний вірш,Що в серце увірвався неосяжно.Ми в нім як тіні, злиті в одне тло,

Де кожен подих — наче рима долі.Усе, що «до» і «після» нас було,Тепер здається зайвим,мимоволі.

Це вибух зір, це течія п’янка,Де кров вирує, наче дика річка.Твоя долоня, владна і палка,Для мого тіла — то іскриста спичка.

В полоні м’язів, у сплетінні рук,Ми губимо і сором, і назвиська.Лиш серця стукіт найнагліший звук,і

пристрасть, що прийшла занадто близько.

Тут рук моїх ласкавий оксамит,Малює ніжність на твоїх долонях.І зупиняєшся на мить щоб зазирнути в очі,щоби в обіймах зігріватися щоночі.Ковзає пальців лагідний пунктир

По лініях плечей, по твоїй шкірі.Ми переходим межі власних вір,Загублені у подиху і вирі.

Це вибух зір, це течія п’янка,Де кров вирує, наче дика річка.Твоя долоня, владна і палка,Для мого тіла — то іскриста спичка.

В полоні м’язів, у сплетінні рук,Ми губимо і сором, і назвиська.Лиш серця стукіт найнагліший звук,і

пристрасть, що прийшла занадто близько.

Твій шепіт наче оксамит,Що пестить шию і лоскоче скроні.Весь світ навколо лиш ілюзій міт,

Реальність — тільки пульс вібрує в твому тілі.Вогонь повільний палить, звідусіль,і кожен дотик — наче перший гріх.Ми п’ємо ніжність, до останньої краплини,В солодкій млості обіймаєм всіх.

Це вибух зір, це течія п’янка,Де кров вирує, наче дика річка.Твоя долоня, владна і палка,Для мого тіла — то іскриста спичка.

В полоні м’язів, у сплетінні рук,Ми губимо і сором, і назвиська.Лиш серця стукіт найнагліший звук,і

пристрасть, що прийшла занадто близько.

Розчинимось. Забудемо про все,Де тіло — храм, а пристрасть — це молитва.

Нас течія бажання віднесе,

Де грань між нами тонка, наче бритва.Твій дотик іскра, що зведе мости,Твій шепіт шторм, де гаснуть всі тривоги.Я розчиняюсь в ритмі німоти,Коли твій погляд манить до душі.

Це вибух зір, це течія п’янка,Де кров вирує, наче дика річка.Твоя долоня, владна і палка,Для мого тіла — то іскриста спичка.

В полоні м’язів, у сплетінні рук,Ми губимо і сором, і назвиська.Лиш серця ст