Сльози мої - кропива

Сльози твої кропива,

Жалять  і  серце,  й  очі.

Знову ти  молиш прощення, Тихо  вмираєш що ночі.Ти повернешся із сонцем, тільки  опісля  ночі.Ще повернешся  з  піснями,

Світло розірве пустку,Й дикі нічні тумани.Змиють дощі твою терпкість,

Вигоїть час і рани.Світло

розірве пустку, розгоне твої кошмари.

Знову  прошу  прощення, Скапує  свічка  долі.А  під ногами  слизько,Врешті зникає прірва.Тільки не треба тиші, що роз’їдає душу,Тільки не треба

пустки, де не цвітуть сади.

Я через силу, мила, знову цей лід порушу,Щоб до твого порога вчасно знайти

сліди.Зникнуть колючі клешні, вигояться опіки днів,Ми просто станемо поруч — двоє живих світів.

Грати  не  вмію,  друже, Струни  і  ноти, мрія.Арфи, кларнети,  труби, Все  це не я,  не вмію.Падає  дощ  у душу,Певно,  щось  ясне сіє.Певно  щось  дуже світле, Будеш для нього беззвучна, тепла,немов

долоні.Виросте з тиші слово, наче тонка стеблина,Змиє небесна вогкість пил що осіла на скроні.

Знову  прошу  прощення, Скапує  свічка  долі.А  під ногами  слизько,Врешті зникає прірва.Тільки не треба тиші, що роз’їдає душу,Тільки не треба

пустки, де не цвітуть сади.

Я через силу, мила, знову цей лід порушу,Щоб до твого порога вчасно знайти

сліди.Зникнуть колючі клешні, вигояться опіки днів,Ми просто станемо поруч — двоє живих світів.

Хай не виводжу пальцем я по паперу гамми,Музика це не звуки, музика це життя.

Янгол розправить крила, загоїть розірвані рани.В кожного своя пісня, власна своя глибина.Хтось розбиває тишу, гострим і гучнИм словом,а хтось

береже мелодію в погляді крадькома.Світ цей стоїть на вірі, на почутті раптовім,

Там, де для фальші й страху місця немає зовсім.

Знову  прошу  прощення, Скапує  свічка  долі.А  під ногами  слизько,Врешті зникає прірва.Тільки не треба тиші, що роз’їдає душу,Тільки не треба

пустки, де не цвітуть сади.

Я через силу, мила, знову цей лід порушу,Щоб до твого порога вчасно знайти

сліди.Зникнуть колючі клешні, вигояться опіки днів,Ми просто станемо поруч — двоє живих світів.

Знайдеться власна опора в хаосі всього світу,Тихо проллється світло крізь пальці, немов пісок.Ми не навчились грати, та навчимось розуміти,Як із маленьких мовчань, твориться перший крок.

Хай затихають труби, хай спочивають арфи,В серці твоєму б’ється ритм,що в віршах палає.Ми, це і є ті ноти, ми, кольорові фарби,

Якими малює небо того кого ти так варта.

Знову  прошу  прощення, Скапує  свічка  долі.А  під ногами  слизько,Врешті зникає прірва.Тільки не треба тиші, що роз’їдає душу,Тільки не треба

пустки, де не цвітуть