Untitled

Соковитих губ її нектар пив,

Немов чар-зілля спозаранку...

Тихим напівстогоном-зітханням

В мареві кохання на світанку,

У її п'янких обіймах плив...

Тінню поцілунок у плече

Ляже на стіні, мов тиха сповідь...

З уст її зірветься знову стогін,

В душі' кохання, наче ніжний спомин

Розіллється й тілом потече...

Її тавром кохання затаврує

Там, де в кожнім дотику любов...

Зацілує ніжно знов і знов –

Від цілунків завирує кров

І вона, немов голубка заворкує...

Ніжний легіт, ніби лебединий пух

Доторкнеться тихо струн сердечних...

І душа розкриється безпечно,

У блаженства хвилях...безперечно...

Та в екстаз занурить їх обох...