Смак кохання

Не стій тут, не заглядай мені в душу,

Не спалюй мене своїм поглядом ущент...,

Не поливай німим докором, мов дощем,

Небажаних емоцій проявлять не змушуй.

На серці в мене завжди буде жовтень –

Холодний вітер із пронизливим дощем.

Тоді, як від зневаги оселився тихий щем

В моїй душі у той осінній і негожий день.

Хіба лиш я перед тобою в чомусь винна?

А ти вважаєш себе зовсім ні при чім

І просто так ось, раптом, став мені чужим?

Ще може я пробачення просить повинна?

Ні, любий, сталось все, як мало статись,

І винних в наших долях, взагалі, нема...

Ну й що, що після тебе я лишилася сама?

Я вже стомилась на взаємність сподіватись.

Іди, мій любий, не пропалюй мені душу,

Бо в тій душі і так давно вже попелище...

Слова твої..., казати щось – вже лишнє.

Небажаних емоцій проявлять не змушуй...