Зупиняєш свій погляд на неї

Її ти завжди проводжаєш додому і лагідним рухом загОрнеш пасьмо.А потім її огорнеш,поцілуєш і серце її розцвіте як сенполія. У погляді ріднім — і тиша, і спокій,

і вечір малює на стінах дива.Ці миті дорожчі за Всесвіт глибокий,де зайвими стануть буденні слова.

Коли зупиняєш свій погляд на неї,на зморшки,вуста,

і на втомлені очі.Ти бачиш не старість, а долі дорогу,

Що вела крізь дні і крізь простір щоночі.У кожній заглибині виклик чи слово,

У кожнім мовчанні життєвий урок.Це книга, що пишеться знову і знову,Де кожен цей шрам це майбутнього крок.

Тобі це важливо чи друг чи знайомий.Від вміння мовчати цінуєш людей.

Бо слово буває, як постріл свідомо,А тиша — дорожча за сотні людей.Хто слухати вміє,той серцем читає.Не сипле пустОтой в розмовах палких.У світі, де кожен себе вихваляє, шукаєш ти справжніх, глибоких, німих.

Коли зупиняєш свій погляд на неї,на зморшки,вуста,

і на втомлені очі.Ти бачиш не старість, а долі дорогу,

Що вела крізь дні і крізь простір щоночі.У кожній заглибині виклик чи слово,

У кожнім мовчанні життєвий урок.Це книга, що пишеться знову і знову,Де кожен цей шрам це майбутнього крок.

Душа не скалічена б була в житті,якби ж ти все знала, якби ж розуміла.Які манівці пролягли в

майбутті. І де та межа, що ділити не вміла.Та шрами то досвід, що силу дає,

Хоч болем прописаний кожен наш крок.Ми вчимося жити крізь «було» і «є»,Приймаючи кожен болючий урок.

Коли зупиняєш свій погляд на неї,на зморшки,вуста,

і на втомлені очі.Ти бачиш не старість, а долі дорогу,

Що вела крізь дні і крізь простір щоночі.У кожній заглибині виклик чи слово,

У кожнім мовчанні життєвий урок.Це книга, що пишеться знову і знову,Де кожен цей шрам це майбутнього крок.

Як би ти могла виявляти лиш фальш, яке так уміло ховають словами.Не грала б наївно цей відчаю марш.

І спокій би знала у

власному домі.Не пила б отруту солодких ілюзій,Не билася б птахом у власних руках.Шукаючи щирість у замкненім крузі.Минатиме лише підступний нас жах.

Коли зупиняєш свій погляд на неї,на зморшки,вуста,

і на втомлені очі.Ти бачиш не старість, а долі дорогу,

Що вела крізь дні і крізь простір щоночі.У кожній заглибині виклик чи слово,

У кожнім мовчанні життєвий урок.Це книга, що пишеться знову і знову,Де кожен цей шрам це майбутнього к