[Intro]
Бувають такі жінки…
З виду — прості…
Але краще порахуй свої кістки…
[Verse]
Вона сміється тихо, без зайвих слів,
Не грає ролей і не просить див.
Ти дивишся — ніби звичайна вона,
А в ній цілий світ і своя глибина.
Ти думав — ця партія досить проста,
Але починай рахувати до ста.
До неї не знав ти таких дивних днів,
Та, може, це шанс, щоб ти трохи прозрів…
[Pre Chorus]
Ти просто задумав — авжеж…
Легко, без правил, без меж…
Ти думав — для тебе це пшик…
Але все не так, як ти звик…
[Chorus]
Не ображай відьом — щоб не горіти попелом,
І не грай з ними в любов — бо стане тобі гірким досвідом.
Ти можеш сміятись, не вірити йти,
Але після неї вже інший будеш ти…
[Verse]
Вона не тримає, не просить «лишись»,
Вона відпускає — і ти вже молись.
І наче нічого не сталося ззовні,
А всередині — шторм, що рве всі закони.
Ти сам потрапляєш у власну глибину,
Де раптом відчуваєш не тільки гру.
Ти думав — що контроль у твоїх руках,
Але щось пішло не по твоїх шляхах.
[Bridge]
Вона не ламає…
Вона відкриває…
І якщо ти не готовий —
То просто зникаєш…
[Outro]
Бувають такі жінки — спробуй згадати…
Яких краще було б не ображати.
Не тому, що страшно…
А тому, що
ти можеш програти…