КРАЩЕ НЕ ОБРАЖАТИ

Бувають такі жінки…

З виду — прості…

Але краще порахуй свої кістки…

Вона сміється тихо, без зайвих слів,

Не грає ролей і не просить див.

Ти дивишся — ніби звичайна вона,

А в ній цілий світ і своя глибина.

Ти думав — ця партія досить проста,

Але починай рахувати до ста.

До неї не знав ти таких дивних днів,

Та, може, це шанс, щоб ти трохи прозрів…

Ти просто задумав — авжеж…

Легко, без правил, без меж…

Ти думав — для тебе це пшик…

Але все не так, як ти звик…

Не ображай відьом — щоб не горіти попелом,

І не грай з ними в любов — бо стане тобі гірким досвідом.

Ти можеш сміятись, не вірити йти,

Але після неї вже інший будеш ти…

Вона не тримає, не просить «лишись»,

Вона відпускає — і ти вже молись.

І наче нічого не сталося ззовні,

А всередині — шторм, що рве всі закони.

Ти сам потрапляєш у власну глибину,

Де раптом відчуваєш не тільки гру.

Ти думав — що контроль у твоїх руках,

Але щось пішло не по твоїх шляхах.

Вона не ламає…

Вона відкриває…

І якщо ти не готовий —

То просто зникаєш…

Бувають такі жінки — спробуй згадати…

Яких краще було б не ображати.

Не тому, що страшно…

А тому, що

ти можеш програти…