Я переможу жорстокість твою!

Як воно — жити країні без роду?

Чи не палає душа у вогні?

Нищиш мене, бо я маю свободу?

Думаєш, згину я в клятій війні?

Ненависть душить, тому що я сильна?

Знай — я не здамся шакалам в бою!

Бачать вони, що душею я вільна,

І я здолаю жорстокість твою.

Злісно, що світ став за мене горою

І віт цурався від тебе навік?

Ти ж мені в спину наставила зброю,

Кров’ю наповнила тисячі рік.

Люди твої у брехні потопають,

Думати їм ти давно не даєш.

Віриш, що правди вони не пізнають?

Ти ж на синів, що померли, плюєш.

Ти їхніх тіл і забрати не в силі,

Їх оцінила у сотню рублів…

Будуть тут гнити у братській могилі,

І співчуттів не почуєш ти слів.

Бачу усе, що тебе так тривожить…

В моїх дітей очі сяють добром.

А твої пси лиш знущатися можуть —

Бо з пелюшок ти годуєш їх злом.

Знаєш, що люди живуть в нас щасливо,

Здатні вони підкорити весь світ.

Тільки не зброєю — це є важливо! —

Спортом, наукою славиться рід.

Наші пісні в кожнім серці лунають,

Наша земля дає щедрі плоди.

І літаки в всьому світі літають…

Зла ти за це? Не мовчи, говори!

Знищити хочеш, де краще живеться,

Бо ти не здатна вершин досягти?

П’яна живеш і в дурмані смієшся —

Злидні й біль поруч там, де є ти.

Хоч автомат і наставила в спину —

Але я — вільна! Почуй ці слова:

Я не зніму вишивану кофтину.

Я — Україна! Навіки жива!