战鼓

《Бойовий Барабан》 （战鼓 · 乌克兰语版）

Холодний вітер з димом змітає степи,

прапори ще не рушили, а лють уже кипить у хмарах.

Мовчазні гори ніби слухають пульс землі в глибині —

це найважчий відгомін перед світанком,

це кожна крапля крові, що в тиші зростає у вогонь,

у терпінні збирається в світло, готове вибухнути.

Барабан ударив — і небо розкололося;

удар — і гори затремтіли;

ще один — і земля ніби пробудилась на мить.

Уся скорбота, образи, рани й крики

розлетілися на порох,

перетворившись на невтримну повінь, що котиться на фронт.

Полум’я тремтить на обладунках,

кров на пилюці застигає багряною відзнакою.

Хтось розпрямляє груди, хтось стискає зубами свій страх,

хтось ховає Батьківщину в найглибшому куточку серця,

залишає ім’я, мрію й обіцянки тим, хто позаду,

а лезо, кулі й долю — віддає вперед, у бій.

Барабан б’є дедалі гучніше,

немов тисячі бойових душ кричать в один голос:

«Ми ніколи не відступаємо —

ми йдемо тільки вперед!»

Вітер виючи лютує,

але не голосніше присяги в людських серцях.

Дощ шаленими хвилями сиплеться,

та не гасить полум’я в грудях.

Розбита земля простягається під ногами,

та не спиняє кроки Збройних Сил України.

Коли важкий удар барабана падає востаннє,

небо й земля стоять у мовчанні.

Бо всі розуміють:

це відгомін перемоги, вистелений кров’ю,

це відповідь безсмертя, написана життям.

Барабан гримить,

лунає в небі,

і навіть у прийдешні часи його не зможуть знехтувати.

Він каже кожному, хто живе:

підніми груди,

бо від сьогодні —

твоя доля в твоїх руках!

Слава Україні!