Над містом зависла сіра вата,
Брудом просякла — світу розплата.
Вир розітнеться над головами,
Пізно збагнемо: стали рабами.
Та не надовго — лиш до сконання,
Ми не побачим світла світання.
Зрітимем пустку житлових руїн,
Смерть найрідніших від рук чужин.
Сонце згасає, зникає в пітьмі,
Земля у нікуди йде під ногами.
Висохне море, і ріки замруть.
Кожного в очі життя полоснуть:
Зло, що колись ти у світ приніс...
Та вже не вернеш нічого з-за сліз.