Що ти робиш зі ною

Я стільки слів в собі не утаю.Вони ж такі – до опіків гарячі.Завжди я бачу посмішку твою,Сумні ті очі і не хочу бачить.Не клич, мене! Не певна, не прийду!Мої шлях був поруч а не в паралелях.Це просто вітер сонячний подув,Повіяв морем, ладаном і хмелем…

Ну що ж ти робиш? Я ж не кам'яний!Бринить струна і закіпає серце.Твій погляд ніжний, теплий і палкий

відчине навстіж заіржавлі дверця.Не грай на нервах, мов на скрипці ти.Бо вибухне вогонь, що спав роками.Ми спалюємо вщент старі мости,щоб врешті не лишитись ворогами.

Це просто осінь кинула навскидь,терпкої туги, як сухого листя.Вогонь торкнувся, і уже горить,

між нами слово, думка, час і відстань.Долоні гріють пригорщі розлук,а вітер пам’ять розсипає долом.

І серце чує цей щемливий звук —Як тиша замикає наше коло.

Ну що ж ти робиш? Я ж не кам'яний!Бринить струна і закіпає серце.Твій погляд ніжний, теплий і палкий

відчине навстіж заіржавлі дверця.Не грай на нервах, мов на скрипці ти.Бо вибухне вогонь, що спав роками.Ми спалюємо вщент старі мости,щоб врешті не лишитись ворогами.

Нехай згорає все, що відцвіло,у золотому полум’ї чекання.І те залишиться, що справжнім лиш було святе й гірке осіннє сповідання.

Минеться дощ, осяде сірий пил.І небо стане чистим та прозорим.Нам вистачить і мудрості, і сил.Пройти цей шлях неспішним, впевним кроком.

Ну що ж ти робиш? Я ж не кам'яний!Бринить струна і закіпає серце.Твій погляд ніжний, теплий і палкий

відчине навстіж заіржавлі дверця.Не грай на нервах, мов на скрипці ти.Бо вибухне вогонь, що спав роками.Ми спалюємо вщент старі мости,щоб врешті не лишитись ворогами.

Бо в попелі народяться слова,які не розірвати, не забути.Хоч осінь і холодна, та жива. Вона вчить бути, а не просто чути.Вчить цінувати кожен порух дня.Проміння, що заплуталось у вітах.

І розуміть: що все не навмання.Цей шлях від самоти до самоцвітів.

Ну що ж ти робиш? Я ж не кам'яний!Бринить струна і закіпає серце.Твій погляд ніжний, теплий і палкий

відчине навстіж заіржавлі дверця.Не грай на нервах, мов на скрипці ти.Бо вибухне вогонь, що спав роками.Ми спалюємо вщент старі мости,щоб врешті не лишитись ворогами.