Віскі з колою

Віски мішається з колою,

Як його ніжність з байдужістю.Осінь заходить в бар кволою,І замовляє сто мужності. Дим, сигаретний, мереживом,

В’яже вузли на минулому.

БулИ Ми лише обережними,Щоб не питати: "А ти мене?".

Вчитися дихати спокоєм,

Тим, що дарує самотність,

Стати нарешті високою,

Сховавши свою безборотність.Забути про кроки пошепки.Змити дощами минуле.Лишити лише ці усмішки.Тим, хто нас так і не чули.

Лід у бокалі не плавиться,

Тільки серцЯ як розбитий кришталь.Вона йому знов не подобається,А він їй як хронічний жаль.БАрмен мовчить, протираючи,Нашу ілюзію спокою.Ми йдемО, так і не знаючи,Хто з нас став більшою втратою.

Вчитися дихати спокоєм,

Тим, що дарує самотність,

Стати нарешті високою,

Сховавши свою безборотність.Забути про кроки пошепки.Змити дощами минуле.Лишити лише ці усмішки.Тим, хто нас так і не чули.

Щоб відпускати

нездійснене,З листям, повільно спадаючим.

Щоб не питати: А я тебе?,

Відповідь правильну

знаючи. Щоб виділяти курсивами,Літні нестримні епітети.Стрімко прощатися зливами,З тими, хто вже не горітиме.

Вчитися дихати спокоєм,

Тим, що дарує самотність,

Стати нарешті високою,

Сховавши свою безборотність.Забути про кроки пошепки.Змити дощами минуле.Лишити лише ці усмішки.Тим, хто нас так і не чули.

Довго стояти на протягах,

Він все одно не турбується.

Швидко пірнати у потягах

В сон, що ніколи не збудеться. Гріти долоні об склянки.Повні гіркого мовчанняГубитись в чужій присутності З вечора і до світання.

Вчитися дихати спокоєм,

Тим, що дарує самотність,

Стати нарешті високою,

Сховавши свою безборотність.Забути про кроки пошепки.Змити дощами минуле.Лишити лише ці усмішки.Тим, хто нас так і не чули.

Осінь подвоює випите,

Чай залишає із надлишком,

Тільки би знов не повірити

В сонця серпневого залишки.Тільки б не бігти на вулицю.Де листя пахне розлуками.Де небо на плечі тулиться.З холодними, злими звуками.

[Chorus: Ente