Над Донбасом сонце сходить, тиша ріже слух,
Тут усе просякло болем, тут тримаєм дух.
Залишив я Вінницю, квітучий Подільський край,
І привіз сюди мотор, що гуде, як трамвай.
Стоїть у полі екскаватор, жовтий, наче степ,
І в ньому воїн, не стрілець, а мудрий інженер.
Ми не руйнуєм, ми будуєм, тут закон простий:
Фортеця-копанір — останній, перший і святий.
Де сірі терикони небо пробивають,
Де посадки наші сліди війни ховають,
Там гуде наш роботяга, там гримить метал,
Він окопи риє глибше, ніж сам сатана знав.
І коли у небі гупне, і прилетить арта,
Вінницька міцність, українська непохитна карта!
У цій норі, під землею, є і тиша, і тепло,
Тут ми ховаєм побратимів від ворожого вогню
А над нами, наче бджоли, жужжать ворожі дрони,
Наші хлопці їх чекають, в наших копанірах закони.
Ми з'єднали мережу ходів, як коріння у дуба,
І несемо в ці підземелля віру й світло з Вінниці-люба.
Я не артилерист, але знаю ціну сталі й землі,
Мій екскаватор — це броня, що дає нам жити далі.
Де сірі терикони небо пробивають,
Де посадки наші сліди війни ховають,
Там гуде наш роботяга, там гримить метал,
Він окопи риє глибше, ніж сам сатана знав.
І коли у небі гупне, і прилетить арта,
Вінницька міцність, українська непохитна карта!
Гей, хлопці, стій! Заспіваймо, як вдома на лузі,
Про те, як ця техніка нас рятує у скруті.
Від артилерії й мінувань, від ворога підступного лиця,
Інженерні війська — це надійні захисники нашого кінця!
Ми прийдемо додому, коли зійде мирна зоря,
А поки копаєм і стоїмо, за тебе, Україна моя!