На полиці є книга де його закладка

Живеш одна... Хоч так і не хотіла,У стінах цих тепер застиглий сум.Рослини на вікні живі вітрила,Що в море тиші додають хоч трохи дум.Там трохи безлад пам’ять про минуле,Там спокій, що порожнім став тепер.

Неначе дні у безвість проковтнули,Все те, що ти несла крізь сотні днів.

На полиці є книга, де його закладка,І ніби він ще тут і просто вийшов в сад.

Від спогадів солодких гіркота і згадка,І сльози, що стікають, як осінній град.І кава котру разом пили вже не та,І пара з нього вже давно не в’ється.Здається, час застиг, але мине,нажаль,І біль цей тихий врешті заспокоїться.

А іноді це схоже на свободу,Така тонка межа між «вільна» й «нічия».

Ти вчишся відрізняти в собі вроду,Від криги, що застуджує ім’я.Німі ці стіни, самота і холод,Твій кожен вечір, битва у пітьмі.Ти розбиваєш лід, бо серце твоє кволе,Ще хоче жити... попри ці німі.

На полиці є книга, де його закладка,І ніби він ще тут і просто вийшов в сад.

Від спогадів солодких гіркота і згадка,І сльози, що стікають, як осінній град.І кава котру разом пили вже не та,І пара з нього вже давно не в’ється.Здається, час застиг, але мине,нажаль,І біль цей тихий врешті заспокоїться.

Щоб знову дихати ти розбиваєш лід щоразу,

Щоби ранкове світло тОркнулось очей.Ти вчишся наново себе кохати,В порожній тиші зоряних ночей.Він поруч був, і він в тобі лишився,у погляді, у жестах, у словах.

Той спокій, що у стінах оселився,Це теж любов, що не згорає в прах.

На полиці є книга, де його закладка,І ніби він ще тут і просто вийшов в сад.

Від спогадів солодких гіркота і згадка,І сльози, що стікають, як осінній град.І кава котру разом пили вже не та,І пара з нього вже давно не в’ється.Здається, час застиг, але мине,нажаль,І біль цей тихий врешті заспокоїться.

І так щодня — по кроку, по зернині,Ти вибудовуєш свій власний новий світ.Він не пішов, він в кожній тій хвилині,Коли на серці розцвітає первоцвіт.Бо дім це не предмети і не опора,

Це те, що ви плекали в кожну мить. І навіть коли ніч буває хвора,Любов долає простір і віки.

На полиці є книга, де його закладка,І ніби він ще тут і просто вийшов в сад.

Від спогадів солодких гіркота і згадка,І сльози, що стікають, як осінній град.І кава котру разом пили вже не та,І пара з нього вже давно не в’ється.Здається, час застиг, але мине,нажаль,І біль цей т