Поки я шепочу твоє ім’я

Я пам’ятаю, як ти сміявся тихо уночі,

Твої очі світилися, наче зірки на моєму небі.

Ми йшли під дощем, сміючись, без страху,

Та час забрав нас, лишивши мене одного.

Ти був моїм світом, теплом у холодній порожнечі,

Я тримав твою руку, а серце билося в унісон.

А тепер лиш порожнеча, тиша й холодні стіни,

Я шукаю тебе у спогадах, що ріжуть душу.

Я кричу у ніч, а відповідь — тиша.

Владика, якщо чуєш, прости мені всі помилки.

Я втрачаю себе, коли втрачаю тебе,

І кожна сльоза моя — це пісня про нас.

Я пам’ятаю запах твого волосся після дощу,

І твої руки, що обіймали мене міцно.

Ми сміялися, коли світ здавався великим і добрим,

Але життя обірвало все, залишивши рани.

Я бачу тебе у всіх відображеннях вікон,

Та доторку немає — лиш спогади й тиша.

І кожен день без тебе — як вічність у темряві,

Я плачу сам, і сльози не хочуть закінчуватися.

Ти був світлом у моїх темних днях,

Ти був теплом у холодних руках.

А зараз лишилась порожнеча і тиша,

І я кричу твоє ім’я у ніч, але ти не чуєш.

Я мрію повернути час, щоб тримати тебе ще міцніше,

Щоб сказати все, що залишилось у серці.

Ти була моїм сонцем, моєю музикою,

А тепер лиш тіні й спогади болючі, мов лід.

Я йду вулицями, де ми сміялися разом,

І кожен камінь пам’ятає наші кроки.

Я шукаю тебе в обличчях перехожих,

Але бачу лише пустоту, що ріже душу.

Я кричу у ніч, а відповідь — тиша.

Владика, якщо чуєш, прости мені всі помилки.

Я втрачаю себе, коли втрачаю тебе,

І кожна сльоза моя — це пісня про нас.

Я плачу у темряві, бо ніхто не бачить моїх ран,

Тільки місяць і зорі — мої свідки.

Я згадую наші мрії, що ми плекали разом,

А тепер вони розсипались, мов пісок у вітрі.

Я б віддав усе, щоб відчути твоє тепло знову,

Кожен дотик, кожну посмішку, що зігрівала мене.

Але час — невблаганний, і ти далеко,

І серце моє б’ється, шепочучи твоє ім’я у тиші.

Ти була моєю музикою, моїм світлом, моїм всім,

Я шукаю тебе у кожному промінні, у кожному слові.

І навіть коли мене розриває біль,

Я шепочу твоє ім’я, бо воно єдине, що живе у мені.

Я згадую наші ночі, коли говорили без слів,

Кожен погляд — як пісня, що лунала в серцях.

Я втратив тебе, але не можу втратити пам’ять,

І спогади ріжуть мене сильніше за лід.

Я шукаю сенс у світі, де тебе немає,

Та все, що знаходжу — це біль і тиша.

І кожна мить без тебе — як крик у порожнечі,

А серце моє кричить, мов дитина, що загубилась.

Приспів (повтор, ще сильніше):

Я кричу у ніч, а відповідь — тиша.

Владика, якщо чуєш, прости мені всі помилки.

Я втрачаю себе, коли втрачаю тебе,

І кожна сльоза моя — це пісня про нас.

Фінальний міст (до сліз):

Якби можна було повернути час назад,

Я б тримав тебе міцніше, не відпускав би ніколи.

Я б шепотів тобі кожну ніч,

Щоб ти знала: моя любов жива, навіть коли світ мовчить.

Я залишаю тобі моє серце в кожному слові,

Кожна сльоза — як нитка, що веде мене до тебе.

І навіть якщо ти не чуєш мене,

Я буду шепотіти твоє ім’я вічно…

Бо любити тебе — це все, що в мене залишилось.