Кохання - осінь

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Ми стоїмо, де Карпати мовчать і шумлять,

Де вітер читає листи із старих мрій.

Ти для мене, як сонце, що вранці встає,

Хоч день короткий, та вічний у нього стрій.

Під ногами у нас – золотопаду картини,

Над головою – небо, що дихає грозами,

Але нас не лякає холод, він швидко мине,

Бо ми з тобою в двох під зорями

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Ми – мов ці скелі, що вічні й незламні,

Хоч бурі проходять, та річка тече.

І в кожному шелесті листя є пам'ять,

Я чую, що поруч є твоє плече.

Це кохання – як подих осінніх висот,

Чисте, прозоре, шепоче вітрами,

І поки стоятимуть гори, живе

І житиме далі кохання між нами!

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.

Коли осінь спустилась з гірських вершин,

Фарбує смереки в багряний шовк,

Із туману плетуться холодні вірші,

Але ми на двох, пожиттєвий строк.