Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби
Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби.
Ви їй казали: «Нащо він тобі?
Він грьобаний алкаш, від нього не буде діла...»
Топили мрії її гострої у вогні,
Щоб тільки крила їй не шелестіли.
А ти кохала й вірила мені,
Крізь осуд йшла, не слухаючи світу.
Твій тихий голос у моїй війні
Став шансом з попелу нарешті відлетіти.
Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби
Ми показали — вийде справжній лад,
Коли за руку і в вогонь, і в воду.
Ми виростили наш квітучий сад,
Зламавши вашу викривлену моду.
Нехай шепочуть — ми тепер міцні,
Ми довели, що сила — у довірі.
Ми стали тими, хто у вишині
Малює шлях, де змовкли всі зневіри
Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби
Вони чекали, що ми впадем в бруд,
Що розійдемось на першім повороті.
Але любов — це не дешевий суд,
Це сталь, що гартувалася в роботі.
Ми стерли їхні цифри і прогнози,
Зарили в землю кожен «добрий» жарт.
Тепер у нас — плоди, у них — занози,
Бо кожен крок наш вартував мільярд.
Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби
Дивіться в очі — ми тепер вогонь,
Який ви так хотіли загасити.
Тепло твоїх нескорених долонь —
Це те, заради чого варто жити.
Хай лаються, хай судять за спиною,
Нам байдуже на вироки юрби.
Я вижив, бо ти дихала мною,
Коли навколо вили лиш раби.
