Виходжу я — в касці, в шльопках,
Провода в зубах, у руках — дротів сотка.
Баба кричить: «Не лізь у розетку!»
А я вже в щитку — ловлю фазу з тестером!
Замість кави — мені мультиметр,
Замість бутерброда — ізолента в центр.
На обід — пробій і два короткі,
А на десерт — три фази зі злотки!
Тесть в шоці: «Це хто на стовпі?!»
А це я, майстер — у робочій тряпці.
Паяю лінію — ще й танцюю,
Блискавка б’є — а я регулюю!
Електрик — то вам не сантехнік,
Я з фазою граюсь, мов з хом’яком технік!
Коли в хаті щось іскрить,
Я приходжу — і все горить… але працює!
Знайшов у стіні... кота й антену,
А там ще Wi-Fi і дощечку з клена!
Кажу: «Хазяйко, тут щось не так»,
А вона: «Ти, мабуть, вмієш щось — і не абияк!»
Коли я в хаті — не сумують діти,
Теща сміється: «О, знову будем жити!»
Бо де я — там світло, музика, свято,
А десь і пожежа… ну то вже таке, небагато.
В підвалі темно? — То моя сцена!
Із кабелем в зубах — я, мов гієна.
Не страшні мені іскри і гул,
Бо я — електрик, не якийсь там мул!
Я не боюсь ані напруги, ані фази,
В щитку без ліхтаря — то мої вирази.
Мене б’є ток — а я регочу,
Я не працюю — я кайф ловлю!
У селі без світла — уже дзвінок,
І я вже в дверях — з купою заміток.
Знімаю лічильник, оновлюю схеми,
Бо кожен щиток для мене — як тема.
Паяльник — мій друг дитинства,
З ним у грозу, у сніг, і без покривала.
Не знаю, що в тому дроті —
Але вставляю — і все на висоті!
У ліфті застряг? — Я вже лечу,
З валізою дротів, мов на парашуті.
Люди питають: «Чому ти весь світлиш?»
Та я просто мрію… про фазу нову в блоці!
Лічильники — то моя поезія,
Фазу відчуваю — як весну і месію.
Як працюю — все палає,
І навіть теща… не бурчить, а поважає!
І коли я піду — всі заплачуть щиро,
Бо без мене в місті знову темна діра.
А поки я тут — усе блимає й сяє,
Навіть кіт біля щитка — вже світло вивчає!
