Троянда

Коли́сь по сві́ті ба́тько йшов дале́ко,

перетина́ючи меридіа́нні ма́ндри,

а на краях землі пруткі леле́ки

несли́ дитя́ із за́пахом троя́нди.

Він поверну́всь, оси́паний доще́м,

коли́ вже ліхтарі́ сплели́сь в гірля́нди,

він поверну́всь і тебе́ охрести́в

орієнтально-вранішньо "Троя́нда"

У домі він лиши́всь, тебе́ гляді́в,

рокі́в переграва́ли все кома́нди.

Він па́хощі з тих берегі́в наді́в

на виразне чоло́ свої́й Троя́нді.

Ріка́ тече́, гойда́ється Земля́,

у го́рах ти́хо линуть сараба́нди,

йому́ не роздивитись іздаля

вже старшої за ска́зане Троя́нди.

Вона́ зника́ла со́тні ти́сяч раз,

блука́ла по світах у тьмі вера́нди,

та поміж ви́років і несказаних фраз

нажила ворогі́в собі́ Троя́нда.

У наркоти́чних снах помі́ж богі́в

надихалася ви́парів лава́нди

і заблука́ла в лоскоті снігі́в

пожо́вкла од нестри́мності Троя́нда.

Та як не билось полум'я ві́трів

йому́ не загасить цього́ свіча́да.

Він тве́рдо знав, що вернеться домі́в

його́ донька, шипована Троя́нда.