Як багато тих, з ким можна ніч ділить,
Без обіцянок і зайвих слів.
Та зранку порожнеча говорить,
Що не кожен дім — це дім.
Як мало тих, хто бачить крізь мовчання,
Хто не питає — просто є.
Кому не страшні мої вагання
І хто мене справжнім прийме.
Як багато тих, з ким можна засинать,
І як мало тих, з ким варто прокидатись.
Не просто бути — жити і дихать,
І в кожнім дні знову обиратись.
Як багато зустрічей — без глибини,
І як мало — по-справжньому близьких.
Бо любов — це не ніч без війни,
Це ранок без страху в очах.
Я навчився втрачати без крику,
І мовчати, коли болить.
Та любов — не слабкість,
А сміливість — залишитись.
Як багато тих, з ким можна засинать,
І як мало тих, з ким варто прокидатись.
Не просто бути — жити і дихать,
І в кожнім дні знову обиратись.
Як багато зустрічей — без глибини,
І як мало — по-справжньому близьких.
Бо любов — це не ніч без війни,
Це ранок без страху
[Bridge]
[Bridge]