(Скрегіт гальм, вібрації басу)
Червоне Є34, брате…
Розношенці — це не жарти.
Нова Пошта вдень, ніччю — асфальт в крові…
Він в респіра́торі, руки в мазуті,
Села гудуть, коли шини крутить.
В багажнику — трос, у кишені — нуль,
Але в серці мотор, не зламає біль, ей!
Пошта — не кайф, та в кишеню йде злот,
Кожен кілограм — ще один постріл влот.
Та коли сонце сідає за ліс,
Його бімер рве трасу, як лютий звір-пес.
Червоне, як гнів, Є-тридцять чотири,
Він не з міста — в нього справжня натура.
Артем з села, але стиль — як у Ґаза,
На біт він лягає, як клєймо на фазу.
Не любить понти, не ведеться на бренди,
Він не на хайпі — він частина легенди.
Сидить низько, як тінь під хрестом,
Їде тихо, а в очах — буревій і вогонь.
Колеса малюють графіті на шосе,
Червоний, як гріх — хай згорить все.
Його route — це не Uber, не Яндекс, не таксі,
Це воля, це пекло, це пил на лиці.
Червоне, як гнів, E-трідцятьчотири,
Він не з міста — в нього справжня натура.
Артем з села, але стиль — як у Ґаза,
На біт він лягає, як клєймо на фазу.
[Аутро — шепіт]
Шипить траса… шипить шкіра на кермі…
Артем не крутить сторіс, він крутить момент…
Червоне чорне BMW… більше драйву...