Дивина

Дивина

Буває ж так в житті, що сталась дивина,

І на душі так радісно і легко,

А в серці відчуття кохання і тепла,

І все тобі щастить і так тобі приємно.

І вітерець вечірній так лагідно і чемно,

Тріпоче на горі на гілочці берези,

Рухливе листячко беззахисне зелене,

Багряне ніжне сонце за обрій вже на захід поспіша,

І золотий промінчик прощаючись на втіху нам в останнє надсила.

Приходить вечір оксамитом оповитий,

Все стихло враз, лиш на деревах шелест листя,

Щось начебто у сутінках шепоче,

Чи про журбу, чи про красу,

А може про незабутню вічну молодість твою...

І подих вересня навіяв сподівання,

На зустріч колись давно знайомих почуттів забутого кохання...

Таємних спогадів і мрій,

Немарних пошуків і дотику надій,

Нагоду раптом знов відчути пристрасть,

Стискання рук, тепло обіймів,

Вогонь у серці, блиск в очах,

І таке бажане і нетерпляче,

Солодке вуст єднання,

Як полум'я гаряче...