Я прокидаюсь — знову дзвінки,
Усі щось хочуть, ніхто — "Як ти?"
Мама каже: "Ти ж мужчина, тримайся",
А в серці буря — вже не справляюсь.
Друзі зникають, коли пусто в кишені,
Повертаються, як запахло грошенятами.
І кожен другий мені щось винен —
Та винуватим чомусь лиш я залишаюсь...
Я не банкомат, я не золота карта,
Моє серце не продається на стартапах.
Дайте спокій, дайте повітря,
Мені не треба ваші "позич на вчора".
Усім від мене — тільки гроші,
А як душа — то нікому й не гоже.
Втомився бути просто джерелом,
А де ж ви всі, коли я — ніц, на дні й сам?
На мене тисне кожне "треба",
А я мріяв літати, не стати вам небом.
Мене кличуть, коли вигідно їм,
А де ж ви, коли мені — навпіл з тінню?
Всі кажуть "ти ж мужик, не ний",
Але ніхто не чує — як кричить мій спокій.
І кожен вимагає, кожен щось чекає,
А я вже не знаю, чи себе ще маю...
Я не банкомат, я не золота карта,
Моє серце не продається на стартапах.
Дайте спокій, дайте повітря,
Мені не треба ваші "позич на вчора".
Усім від мене — тільки гроші,
А як душа — то нікому й не гоже.
Втомився бути просто джерелом,
А де ж ви всі, коли я — ніц, на дні й сам?
Може, час піти й зникнути в димі,
Бути собою — десь там, не в цій грі.
Бо цей світ міряє цінність гаманцем,
А я шукаю тих, хто бачить мене — серцем...