Легенда Примарного Гарду

Колись безодня пожерла майже весь світ,

П’ятнадцять богів зібрались в один ритм.

Вони збудували Примарний Гард,

І стали ключами — мов п’ятнадцять варт.

Земля і Вітер, Вода і Вогонь,

Світло й Тінь — пильнують сон.

Мир і Війна, Життя і Смерть,

Час і Удача, Доля, Закон.

Вічність несе печать в своїх руках,

Щоб світ не впав в безодню в цей час.

Та щоб ключі не згасли в пітьмі,

Потрібні ті, хто тримають вогні.

Вартові — серце Примарного Гарду,

Життя їхні — як нитки світла й тьми, що переплітаються вічно.

Як один впаде — разом загинуть усі,

Зв’язок нерозривний тримає світ.

Гард кличе тих, хто долю прийме,

Щоб світ від тьми назавжди захистити.

Шляхи володарів — таємні і суворі,

Їх долі пов’язані міцніше за гори.

Вони — вартові, що світло несуть,

І в тіні безодні — життя бережуть.

Один подих — пульс у серцях,

Одна доля — тягар і честь.

Примарний Гард — то не просто дім,

То клятва, вписана в імена.

Не клич геройства — кличе світ,

Вони приходять, де біль дзвенить.

П’ятнадцять сердець — як замок з ключів,

Що держить печать від безодні й слів.

Слухай легенду, володарю ключів,

Примарний Гард оберігає цей світ.