Свічка на вітрі

​Куплет 1

А ми з тобою стільки років були удвох, як день і ніч,

Шукали сонце і тривоги у сяйві найпростіших річ.

Несли вогонь свого кохання, мов кволий вогник у руках,

Щоб не згасав він від вагання, не розлетівся, наче прах.

​Та ми не знали, що за кроком настане розставання час,

Що доля скаже своє «ні», навік роз'єднавши нас.

​Приспів

Жаль, що догоріла свічка, що руками вдвох ми прикривали,

Жаль, що ті слова важливі ми з тобою так і не сказали.

Жаль, що залишився попіл і холодний дотик самоти

Жаль, що ми — два береги, між якими спалено мости.

​Куплет 2

А пам'ятаєш, як боялись ми навіть подиху вітрів?

Тримали мрію, наче пташку, без зайвих і гучних аккордів.

Ми будували спільний замок, та він стояв на березі,

Де хвилі змили всі надії, лишивши сіль на вітражі.

​Тепер ми — тиша в порожнечі, ми — недописаний роман,

Де замість крапки у фіналі — лише густий, важкий туман.

​Брідж

І не винити ні погоду, ні злий фатум, ні зірки…

Просто в нашої любові закінчилися сторінки.

Ми гріли пальці об минуле, поки вогонь не згас зовсім,

І кожен піде у свій вечір, у свій новий, холодний дім.

Приспів

Жаль, що догоріла свічка, що руками вдвох ми прикривали,

Жаль, що ті слова важливі ми з тобою так і не сказали.

Жаль, що залишився попіл і холодний дотик самоти

Жаль, що ми — два береги, між якими спалено мости.

Жаль, що догоріла свічка, що руками вдвох ми прикривали,

Жаль, що ті слова важливі ми з тобою так і не сказали.

Жаль, що залишився попіл і холодний дотик самоти

Жаль, що ми — два береги, між якими спалено мости

​Фінал

Ми були поруч... стільки років.

А тепер — лише відлуння кроків.

Свічка згасла.

Жаль.