Untitled

В 22 вже ветеран

За спиною полон і решітка від грат, втрачав друзів від у бою завданих ран, тупі наказази приймав наш капітан і не знав як довести їх нам, Маріуполь розтрощений в хлам, в інтернеті про це напишуть лиш спам, коли повернусь будуть питати: як там?, хто залишився ще там? Хтось буде кричати смерть катам. Інший запостить це в інстаграм. А коли ти лишаєшся сам в голові думок ураган.

Хтось скаже тримайся братан, але ніхто не бачить в душі твоїх ран, коли ніч настає без світла без звуку без віри в людей, коли кожен твій подих не наче таран тих смертей, І ти знову питаєш для чого живий? Та часом здається країна забула що ти повернувся не за медалю - а з болем в душі.

І хоч би як не бісило тримаєш баланс, тому що ти знаєш що смерть не дасть другий шанс. Зі мною ці спогади , як ланцюги міцні. Не заради слави,

ні, заради тих хто поруч був і навік заснув.