Справжній

Не треба слів про те, куди ми йшли,

Які мости за нами догорали.

Ми в цю хвилину спокій віднайшли,

Який так довго посеред зими шукали.

Ти трохи інший. Мудрість у очах,

І сивина торкнулася вже скроні.

Ми розгубили юність по світах,

Та серце знов калатає в полоні.

І не розмах плечей широких,

І не слова, що гучно б’ють об стіни.

Це спокій у очах, таких глибоких,

Це мужність залишатися людиною.

Бо тільки справжній зможе бути ніжним,

Відкласти зброю, зняти свій шолом,

І в цьому світі, часто безнадійному.

Для неї стати затишним крилом.

Для неї бути світлом і опорою,

Для неї гору підкорити не одну.

Для неї стати рідною людиною.

І не гасити її власного вогню.

Бо тільки справжній зможе бути ніжним,

Відкласти зброю, зняти свій шолом,

І в цьому світі, часто безнадійному.

Для неї стати затишним крилом.