МИ Є ВОГОНЬ 2

Він — іскра в темряві, що ріже ніч,

Йде напролом, не знає слова «досить».

Вона — полум’я, що вміє палить тихо,

У погляді — війна і ніжність поруч.

Вогонь!

Він — як вибух, прямий і чесний біль,

Без страху, без сумнівів у кроці.

Вона — жар, що повільно плавить сталь,

Тримає світ у власній долоні.

Вогонь!

Коли вони разом — повітря горить,

Небо тріщить від напруги сердець.

Це не любов — це виклик долі,

Де кожен з них до кінця боєць.

Вогонь!

Дві стихії вогню — він і вона,

Зіткнення сил, що ламає час.

Не загасити, не втримать, не зламать —

Це полум’я живе всередині нас.

Дві стихії вогню — без меж, без правил,

Світ під ногами палає знов.

Або разом згоріти дотла —

Або стати вічним вогнем: любов.

Він — як шторм із відкритим обличчям,

Рубає правду, як мечем.

Вона — мов танець на лезі,

Небезпечна, жива, шалена.

Вогонь!

Він не вміє напівдоріг,

Його серце — червоний знак.

Вона знає ціну мовчанню,

І як зробити з попелу знак.

Вогонь!

Вони не шукають легких шляхів,

Бо слабкість тут не живе.

Їхня близькість — це поле бою,

Де тільки сильний живе.

Вогонь!

Дві стихії вогню — він і вона,

Зіткнення сил, що ламає час.

Не загасити, не втримать, не зламать —

Це полум’я живе всередині нас.

Дві стихії вогню — без меж, без правил,

Світ під ногами палає знов.

Або разом згоріти дотла —

Або стати вічним вогнем: любов.

Якщо впадуть — піднімуться знов,

Обпалені, але живі.

Бо їхній вогонь — це не руйнування,

Це сила, що тримає світ.

Вогонь!

Дві стихії вогню — не він і не вона,

Це щось більше, ніж просто «ми».

Коли два серця стають полум’ям —

Навіть попіл стає живим.