Він — іскра в темряві, що ріже ніч,
Йде напролом, не знає слова «досить».
Вона — полум’я, що вміє палить тихо,
У погляді — війна і ніжність поруч.
Вогонь!
Він — як вибух, прямий і чесний біль,
Без страху, без сумнівів у кроці.
Вона — жар, що повільно плавить сталь,
Тримає світ у власній долоні.
Вогонь!
Коли вони разом — повітря горить,
Небо тріщить від напруги сердець.
Це не любов — це виклик долі,
Де кожен з них до кінця боєць.
Вогонь!
Дві стихії вогню — він і вона,
Зіткнення сил, що ламає час.
Не загасити, не втримать, не зламать —
Це полум’я живе всередині нас.
Дві стихії вогню — без меж, без правил,
Світ під ногами палає знов.
Або разом згоріти дотла —
Або стати вічним вогнем: любов.
Він — як шторм із відкритим обличчям,
Рубає правду, як мечем.
Вона — мов танець на лезі,
Небезпечна, жива, шалена.
Вогонь!
Він не вміє напівдоріг,
Його серце — червоний знак.
Вона знає ціну мовчанню,
І як зробити з попелу знак.
Вогонь!
Вони не шукають легких шляхів,
Бо слабкість тут не живе.
Їхня близькість — це поле бою,
Де тільки сильний живе.
Вогонь!
Дві стихії вогню — він і вона,
Зіткнення сил, що ламає час.
Не загасити, не втримать, не зламать —
Це полум’я живе всередині нас.
Дві стихії вогню — без меж, без правил,
Світ під ногами палає знов.
Або разом згоріти дотла —
Або стати вічним вогнем: любов.
Якщо впадуть — піднімуться знов,
Обпалені, але живі.
Бо їхній вогонь — це не руйнування,
Це сила, що тримає світ.
Вогонь!
Дві стихії вогню — не він і не вона,
Це щось більше, ніж просто «ми».
Коли два серця стають полум’ям —
Навіть попіл стає живим.