Десь на Синіх Водах...

Травами духмяними наповнене дике поле і ранньою росою. Бджола сіла на зап'ястя шукає солодке в соло́ному поті.

Лоскіт лапок...маленьке життя перед великою тьмою. Я дивлюсь на кору дуба, ніби вперше бачу ці зморшки плоті. Світ такий прозорий, що видно спогади дитинства: материнські руки, теплий хліб, запах скошеної луки.

Ми тут, щоб захистити цю тишу від осквернення і вбивства, щоб не дати чужинцю простягнути свої криваві руки до нашого рідного краю!

Побратими мовчать. Немає дикого крику чи марного гніву. Хтось закатує рукава, готуючи м’язи до важкої битви. Хтось шепоче молитви, а хтось приховує страх під маскою жарту не дуже смішного, а командири, що очолюють сталеві лави— спокійні, суворі, запеклі отці.

Накази вже не кричать —всі і так все знають.

Кожен знає свій крок, кожен знає лікоть друга, що поряд із ним, міцніше зімкнувши щит до щита. Ми любимо цей край до болю, до смертного ритму, люто ненавидимо тих, хто несе сюди попіл і гніт.

Бій! Це не опис у книгах, це хаос і дим!

Кров! Це істина фіналу, написана нами!

За праве діло, за хату, за те, щоб лишитись живим, ми зупинимо орди своїми важкими щитами! Гей! Скандинавська лють у русинських й литовських серцях палає.

Гей! Працьовитість руки́ стає вбивчим клинком.Хто прийшов осквернити наш дім— хай у цій синій воді наза́вжди зникає, змитий нашою вірою і нашим останнім, лютим ривком!

Вони йдуть, щоб палити. Вони йдуть, щоб гвалтувати і брати. Але за нами — коріння, за нами — могили батьків. Ми не просто воїни ми стіна, яку не зламати! Ми винахідливі, ми немов з булатної сталі, стоїмо між віками! Бджо́ла злеті́ла. Час вийшов. Дороги назад вже немає...

Коротка команда "до бою!"...Забрало впало, завмер весь світ...і тримаючи стіну щитів, йдемо назустріч орді...ми стали заслоном живим...Туди, де в лотереї війни виграє лише наш рід, інакше не буваєєє!

Бій! Це не опис у книгах, це хаос і дим!

Кров! Це істина фіналу, написана нами!

За праве діло, за хату, за те, щоб лишитись живим, ми зупинимо орди своїми важкими щитами! Гей! Скандинавська лють у русинських й литовських серцях палає.

Гей! Працьовитість руки́ стає вбивчим клинком.Хто прийшов осквернити наш дім— хай у цій синій воді наза́вжди зникає, змитий нашою вірою і нашим останнім, лютим ривком!

Лотерея війни... Комусь — курган, комусь — перемога. Але ми встояли. Бо ми і є ця земля, цей полин і ця вода. Синюха тече далі, чиста й сувора, як воля Бога,в від орд золотих, залишилась тільки тінь та їх тілами покрита українська земля! Ми витремо мечі об траву. Ми згадаємо тих, хто пав у цьому жорсткому бою...Ми просто люди, що люблять свій дім понад усе на сві́ті

Бій! Це не опис у книгах, це хаос і дим!

Кров! Це істина фіналу, написана нами!

За праве діло, за хату, за те, щоб лишитись живим, ми зупинимо орди своїми важкими щитами! Гей! Скандинавська лють у русинських й литовських серцях палає.

Гей! Працьовитість руки́ стає вбивчим клинком.Хто прийшов осквернити наш дім— хай у цій синій воді наза́вжди зникає, змитий нашою вірою і нашим останнім,