Мені важко підібрати слова,
Я не звик говорити про біль.
Я тримаю усе так глибоко,
Наче біль — це мій власний стиль.
Ночі тиснуть, як камінь на груди,
Тиша ріже сильніше за крик.
Я для всіх — мов залізна людина,
А всередині — зламаний світ.
Приспів:
Я не вмію сказати, як болить,
Я мовчу — бо так легше жити.
Моє серце стискає зсередини,
Та я далі іду… і дихаю.
Це не слабкість — це мій тихий крик,
Без сліз і гучних слів.
Якщо поруч ти просто будеш —
Я витримаю цей світ.
Мені кажуть: «Тримайся, брат»,
Наче це вирішує все.
Я тримаюсь не через силу,
А тому що ще хтось чекає мене.
І не треба гучних обіцянок,
Не лікує фраза «все мине».
Іноді достатньо мовчання,
Щоб не впасти остаточно на дно.
Приспів:
Я не вмію сказати, як болить,
Я мовчу — бо так легше жити.
Моє серце стискає зсередини,
Та я далі іду… і дихаю.
Це не слабкість — це мій тихий крик,
Без прикрас і гучних слів.
Я не зник — я просто несу
Свій тягар… і ще живий.
Фінал:
Я живий.
Навіть якщо болить.