хто вирішує?

Великі, недосяжні жінки

Не просять дозволу на крила.

Вони, мов небесні зірки —

В них внутрішня тиха сила.

Не купують право «на бути»,

Не торгуюсь своєю красою .

Їхня розкіш — стан абсолютний,

Їхня тиша — це бути собою.

Кожен раз, як здіймається темрява

І зсередини рве знов і знов —

Я питаю спокійно й упевнено:

«Хто вирішує?» — Я. Без умов.

Я більше не рушу ці стіни

Ні в сні, ні наяву.

Я більше не воюю зі світом —

Я просто в ньому живу.

Я більше не падаю в прірви,

Не б’юсь об чужу висоту.

Я хвиля — спокійна і звільнена,

Я тримаю свою частоту.

Фоновий шум хворого світу

Нав’язує правила гри:

Як виглядати, що відчувати,

Куди і з ким нам іти.

Та я обираю орбіту,

Що серце малює мені.

Я в своїй власній молитві

Пишу свої власні пісні.

Я не купую право «на бути»,

Не торгую своєю красою .

Моя розкіш — стан абсолютний,

Моя тиша — це бути собою.

Кожен раз, як здіймається темрява

І зсередини рве знов і знов —

Я питаю спокійно й упевнено:

«Хто вирішує?» — Я. Без умов.

Я — господарка власної долі,

Я — гарячий центр моїх сил.

Я беру від життя доволі —

Без вини і без зайвих провин.

Моє право — беззастережне

По народженню на цій землі.

Я жива. Я необмежена.

Я героїня у власній грі.

Я беру від життя усе щедре —

Прямо зараз, не потім, не знов.

Моя нота звучить вже впевнено:

Хто вирішує? — Я. Без умов