Де серце залишилось вдома

Сороківка: Де серце залишилось вдома

(Куплет 1) Де колись «Совхозне» на картах писали, Ми юність свою по ярах розгубили. Там триста людей — як родина, ми знали, І клуб цілодобово ми штурмом брали. Дитинство і сміх, золотії часи, Де в кожному дворі дитячі голоси. Молодь гуляла до самої рані, В Сороківці рідній, ніби в тумані.

(Приспів) Ой, Сороківко, стежки польові, Ми пам’ятаєм дні золоті. Хоч розкидало нас по світу життя, Додому немає в душі забуття. Три роки розлуки — як вічність одна, Але в кожнім серці рідна сторона.

(Куплет 2) Згадаєм компанію, наших «бійців», Хто драйву давав і не знав манівців: Жакєт та Мішаня — розбишаки зі стажем, Про них ми ще дітям колись та й розкажем. Азіров і Льоха, і Жека в строю — Тримали район, ніби фортець свою. А Денчік... ех, Деня, ти зараз далеко, Та пам’ять про дім принесеш, як лелека.

(Куплет 3) А потім прийшла та проклята війна, І згуртувала всіх нас вона. Стали стіною — село як кулак, Допомагали усім, бо інакше ніяк. Ділились останнім, тримали свій край, Сороківка — це дім, Сороківка — це рай. І хоч Денчік з сім’єю за кордоном сумує, Він кожну новину з села серцем чує.

(Бридж) Три роки не бачились — боляче знати, Так хочеться кожного знов обійняти. Пройтись по Совхозному, в клуб зазирнути, І рідне повітря на повні вдихнути.

(Приспів) Ой, Сороківко, стежки польові, Ми пам’ятаєм дні золоті. Хоч розкидало нас по світу життя, Додому немає в душі забуття. Три роки розлуки — як вічність одна, Але в кожнім серці рідна сторона.

(Фінал) Ми ще повернемось. Обов'язково. У Сороківку. На чесне слово.